Наука

Клейкий морський сніг переносить у глибини океану вшестеро більше вуглецю

10 лис•AgroReview

Фізична властивість морського снігу – його в’язкість – впливає на кількість вуглецю, що потрапляє в глибокі шари океану. Частинки з найбільшою густиною та клейкістю можуть доставити туди більш ніж у шість разів більше вуглецю, ніж менш в’язкі агрегати, які швидше руйнуються. Такого висновку дійшла команда Інституту океанографії Скриппса Каліфорнійського університету в Сан-Дієго та Університету Лінкольна.

Морським снігом називають частинки органічних і неорганічних решток, які повільно опускаються крізь товщу води. Це не кристали льоду, а суміш слизу, екскрементів тварин, залишків планктону, мулу та іншого матеріалу.

Під час занурення ці частинки переносять вуглець із поверхневих вод. За оцінками, щороку морський сніг виводить із верхніх шарів океану понад 10 гігатонн вуглецю, однак приблизно 2 гігатонни досягають глибин, де він може зберігатися сотні або навіть тисячі років.

Значна частина вуглецю не доходить до глибоководних зон: мікроорганізми живляться частинками й поступово розкладають їх, повертаючи вуглець у воду та атмосферу. Нове дослідження вказує, що важливу роль у цьому процесі відіграють фізичні характеристики морського снігу,

зокрема його в’язкість.

Як дослідники вивчили структуру морського снігуРобота розпочалася 2021 року. Постдокторант Інституту океанографії Скриппса Брайс Інман досліджував мікроскопічне середовище всередині слизу та морського снігу. Раніше науковцям не вдавалося спостерігати на потрібному масштабі, як окремі бактерії взаємодіють із фізичною структурою слизу.

Разом із колегами, серед яких був мікробіолог Фаррук Азам, Інман протягом чотирьох років випробовував різні методи. Робочий підхід команда розробила у 2025 році: він поєднав 3D-конфокальну мікроскопію зі спеціальними флуоресцентними молекулами. Мікроскопія дає змогу сканувати зразок на різній глибині й відтворювати його тривимірну структуру, а флуоресцентні маркери допомагають побачити окремі компоненти частинок.

Завдяки цьому вчені змогли одночасно розглянути внутрішню будову частинок морського снігу та простежити, як ними пересуваються і де оселяються живі бактерії. Зображення виявили складне мікросередовище з ділянками різної густини й в’язкості. Ці відмінності впливають на те, які зони бактерії можуть колонізувати та наскільки глибоко здатні проникати.

В’язкість допомагає частинкам зберігати вуглецьЧастинки морського снігу відрізняються за будовою та складом, адже утворюються з різних органічних і неорганічних компонентів. Дослідження, докладно описане в супровідній роботі в журналі Nature Communications, показало, що бактерії спершу заселяють ділянки біля поверхні частинок, де матеріал менш в’язкий. Щільні внутрішні зони для мікроорганізмів менш доступні.

Інман порівнює цей процес із рухом черв’яка всередині яблука: м’яку м’якоть подолати легше, ніж щільну серцевину. Так само бактерії спочатку розкладають доступніші, менш в’язкі частини морського снігу. До густих центральних ділянок вони дістаються після того, як частинка вже частково зруйнована.

Лабораторні випробування засвідчили: що вища в’язкість морського снігу, то довше він протистоїть бактеріальному розкладанню та фрагментації. Комп’ютерне моделювання показало, що такі частинки довше залишаються цілими й опускаються глибше, перш ніж розпастися.

За оцінкою команди, дуже в’язкі агрегати можуть переносити в глибокий океан більш ніж у шість разів більше вуглецю,

ніж менш в’язкі частинки, які бактерії швидше розщеплюють. Це пояснює, чому одні частинки досягають значних глибин, а інші руйнуються ще у середніх шарах океану.

Що відкриття означає для вивчення слизуРезультати можуть бути важливими не лише для досліджень океану. Слизові структури є в коралових рифах, лісах ламінарій, кореневих системах рослин, а також у травних системах людей і тварин. Розуміння того, як їхня будова впливає на бактерії, може допомогти вивчати різні біологічні процеси – від відновлення коралів до роботи кишкової мікрофлори.

Слиз зазвичай сприймають як однорідну масу, але нові методи візуалізації виявляють у ньому складний мікроскопічний рельєф: опуклості, западини та ділянки різної густини. Така структура може визначати, де бактерії закріплюються, як переміщуються та з якою швидкістю розкладають матеріал. Розроблений підхід дає змогу досліджувати середовища, які раніше було складно безпосередньо спостерігати.

За словами Інмана, слиз – як би його не називали – має «дивовижно складну структуру» на масштабах, менших за розмір бактерій.

Дослідники наголошують, що вперше розглядають слиз не як однорідну масу, а як фізичне середовище, у якому живуть мікроорганізми. Результати додають важливу деталь до розуміння переміщення вуглецю в океані: навіть в’язкість підводного слизу може впливати на те, скільки вуглецю досягне глибин і залишатиметься там тривалий час.

Товща

Читайте ще