Наука

Як жили коти, яких готували до муміфікації у Давньому Єгипті: що показало дослідження

12 лис•ZN,ua

Дослідники з Бельгії та Італії вивчили 131 котячий череп із давньоєгипетських мумій. На більшості зразків виявили ознаки захворювань, а на деяких – сліди травм від укусів і ударів. Черепи походять із поховань у Бені-Хасані на березі Нілу, а до музею у Відні вони потрапили ще в XIX столітті. Про це повідомило видання Archaeology Mag.

Колекція допомогла дослідникам з’ясувати, в яких умовах давні єгиптяни утримували котів, призначених для жертвопринесення. Черепи походять із мумій, які розгорнули в XIX столітті. У 1883 році Віденський музей природознавства придбав їх за 800 флоринів у брата покійного зоолога Людвіга Єйтелеса, який зібрав колекцію.

Археологи знайшли в Єгипті саркофаги та артефакти, пов'язані з фараоном Теті

На Бені-Хасан як місце походження решток указують листи торговця Фрідріха Моока, що зберігаються в музейному архіві. За словами авторів, зібрання досі залишалося невідомим науковцям і є найбільшою музейною колекцією єгипетських котячих черепів із задокументованим походженням.

Сім черепів належали очеретяним котам – дикому виду, більшому за свійського кота.

Довжина решти зразків становила від 77 до 132 міліметрів. Більшість із них належала свійським котам, хоча деякі могли походити від африканських диких котів або гібридів. Серед 131 тварини було 113 дорослих, сім особин, які наближалися до дорослого віку, та 11 молодих котів.

Рентгенівські дослідження мумій з інших колекцій показали, що там переважали молоді тварини. Частка дорослих котів становила менш як 23%. Автори пояснюють високу частку дорослих особин у віденській колекції тим, що зоологи того часу віддавали перевагу дорослим зразкам.

Принаймні одне порушення здоров’я виявили на 81 черепі, або на 62% зразків. У 26 тварин були захворювання ясен, 24 втратили зуби, а у 22 виявили зубний камінь. Такі проблеми траплялися приблизно так само часто або рідше, ніж у сучасних здичавілих котів. На 35 черепах помітили дрібні заглиблення, ще на восьми – шорсткі ділянки кістки. Дослідники припускають, що в тісних приміщеннях у котів могли виникати шкірні інфекції, а розчісування уражених місць могло спричинити зміни в кістках.

На дні очниць 19 черепів виявили невеликі отвори.

У людей подібні зміни пов’язують з анемією. Встановити їхню причину в котів поки не вдалося, оскільки від тварин збереглися лише черепи.

Сліди травм виявили на 14 черепах, або на 11% зразків. Вісім із них мали проколи від укусів у сутичках між котами. У трьох випадках ці ушкодження загоїлися. На черепі одного свійського кота знайшли загоєні проколи, які за розміром і відстанню між ними відповідали іклам очеретяного кота.

Інших ушкоджень, за висновком дослідників, тваринам завдали люди. Сліди рубаних ран вказують на гостре металеве знаряддя. Переломи та вм’ятини могли виникнути від ударів тупим предметом, імовірно товстою дерев’яною палицею. Двоє котів загинули від ран, а троє або четверо пережили удари по голові. Автори припускають, що в окремих випадках люди били котів, щоб покарати їх або розборонити під час бійки. Смертельних ударів, за оцінкою дослідників, завдали навмисно, щоб убити тварин.

У шістьох із семи очеретяних котів виявили патологічні зміни, подібні до тих, які спостерігали у свійських тварин. На думку авторів, це свідчить, що котів обох видів утримували разом.

Імовірно, тварини жили в тісних приміщеннях і зазнавали стресу.

Радіовуглецеве датування провели для дев’яти черепів. Вісім із них датували 380–40 роками до н. е. Цей проміжок охоплює кінець Пізнього періоду й добу Птолемеїв. Ще один кіт жив приблизно у 980–820 роках до н. е., у Третій перехідний період. Письмових згадок про котячі мумії в Бені-Хасані в цей час дослідники не знають. Якщо череп справді походить із цього некрополя, муміфікувати котів там почали раніше, ніж вважали. Автори також допускають, що зразок міг походити з Бубастіса.

Хімічний аналіз провели для чотирьох очеретяних і 12 свійських котів. Показник ізотопного складу вуглецю становив −16,7 в очеретяних котів і −18,5 у свійських. Така різниця узгоджується з тим, що очеретяні коти на початку життя мешкали біля річок або у водно-болотних угіддях. Перебування в неволі було надто коротким, щоб стерти цей хімічний слід. На цій підставі дослідники дійшли висновку, що очеретяних котів виловлювали в дикій природі.

Вчені возз'єднали фрагменти Книги мертвих, які зберігалися в різних частинах світу

Нагадаємо,

що приблизно у 664–332 роках до нашої ери котів ховали також у Бубастейоні в Саккарі. Цю місцевість пов’язували з богинею Бастет, яку часто зображували у вигляді кішки. У цьому районі археологи знайшли гробницю Сехентіо-Птаха, чиновника Стародавнього царства, який наглядав за царськими документами. У гробниці виявили понад сотню поховальних фігурок ушебті, дерев’яну статую сокола й залишки картоннажу, який використовували під час муміфікації.

Окрім того, під час розкопок у Тапосіріс-Магні археологи знайшли мумію із золотим язиком віком близько двох тисяч років. У Міністерстві старожитностей Єгипту припустили, що золота вкладка мала допомогти померлому говорити в потойбіччі. Мумія лежала в одному з 16 поховань у місцевості, де стояли храми Осіріса та Ісіди. Раніше там знайшли монети із зображенням Клеопатри VII, які вказують, що храми могли діяти за її правління.

Береза

Читайте ще