Учені з'ясували, що діяльність людей у Середньовіччі частково спричинила два катастрофічні цунамі на озері Ізео в Італії, де хвилі сягали понад 50 метрів. Дослідники попереджають, що подібні події можуть повторитися, оскільки людська діяльність і сьогодні створює небезпечні умови для підводних зсувів.
Про це пише Science Alert.
Цунамі можуть виникати не лише в океанах, а й у великих озерах. За певних умов підводні зсуви здатні витісняти величезні об'єми води та спричиняти руйнівні хвилі, які обрушуються на узбережжя практично без попередження.
Саме такі катастрофи сталися на озері Ізео біля підніжжя Італійських Альп у 1117 та 1222 роках. Науковці відтворили ці події за допомогою комп'ютерного моделювання, використавши дані про донні відкладення, сейсмічні профілі, археологічні знахідки та середньовічні рукописи.
Озеро Ізео розташоване в регіоні, де періодично відбуваються землетруси через тектонічну активність Альп. Його глибина сягає приблизно 250 метрів, а значну частину води забезпечує танення снігів у навколишніх горах.
До Середньовіччя дельту річки Ольо, яка впадає в озеро,
оточували густі ліси. Коріння дерев і грибниця утримували ґрунт, сповільнюючи змивання осадових порід під час сильних дощів.
Завдяки цьому підводні схили дельти залишалися відносно пологими. Осадові породи поступово накопичувалися на дні, не створюючи небезпечно крутих ділянок.
Проте приблизно в період падіння Римської імперії люди почали активно змінювати навколишній ландшафт. Ліси вирубували для створення пасовищ і ведення гірничих робіт, а населення регіону поступово зростало.
Унаслідок вирубування дерев ґрунт утратив природний захист від ерозії. Кількість осадових порід, які щороку потрапляли в озеро, збільшилася втричі.
Найбільше відкладень накопичувалося в північній частині Ізео. Там поступово сформувалися круті підводні схили, які могли обвалитися під впливом сильних землетрусів.
Перша катастрофа сталася 1117 року, коли потужний землетрус у Вероні спричинив обвал нестійких схилів озера. Величезна маса донних відкладень зрушила під водою, витіснивши значний об'єм рідини.
Комп'ютерне моделювання показало, що в північній частині озера висота хвиль перевищувала 50 метрів.
Вони досягли узбережжя менш ніж за хвилину, а вода проникла вглиб суші на відстань до 2,7 кілометра.
Масштаби катастрофи підтверджує рукопис XII століття, який зберігається у Ватиканській бібліотеці. У ньому описано, як озеро вийшло з берегів, затопило навколишні поселення та зруйнувало численні замки й фортеці.
За свідченням середньовічного автора, врятуватися вдалося лише небагатьом мешканцям навколишніх сіл. Значна кількість людей загинула під час раптового затоплення.
Друге руйнівне цунамі сталося 1222 року після землетрусу поблизу Брешії. Цього разу висота хвиль сягала приблизно 13 метрів, а вода просунулася вглиб суші на відстань до одного кілометра.
Науковці встановили, що обидві катастрофи були пов'язані з обвалами підводних схилів. Природним поштовхом стали землетруси, проте небезпечні умови для масштабних зсувів значною мірою сформувалися через тривале втручання людей у навколишнє середовище.
Сьогодні узбережжя Ізео забудоване щільніше, ніж береги інших озер Італійських Альп. Від останньої катастрофи 1222 року на дні накопичувалися нові осадові породи протягом понад восьми століть.
Дослідники попереджають, що повторення цунамі середньовічного масштабу в сучасних умовах могло б спричинити надзвичайно тяжкі руйнування через високу щільність населення та забудови узбережжя.
За оцінками науковців, ерозія ґрунтів, спричинена діяльністю людини, у світі досягла найвищих показників від початку промислової епохи. Це призводить до поступового перевантаження річкових дельт осадовими породами та може збільшувати ймовірність катастрофічних підводних зсувів у майбутньому.