Учені заявили про те, що принаймні частина води, яка знаходиться на межі Сонячної системи, не схожа на ту, що міститься на Землі. У кількох частинках пилу, що потрапили на нашу планету з пояса Койпера, збереглися сліди води, яка несе на собі відбиток первинних хімічних процесів. Це вказує на те, що запас води на околиці Сонячної системи залишився у первозданному вигляді, не зазнавши змін, що відбувалися ближче до Сонця, повідомляє ScienceAlert.
Згідно з дослідженням, проведеним під керівництвом планетолога Ліндсі Келлера з Космічного центру імені Ліндона Джонсона NASA, це «вагомий доказ існування за орбітами газових гігантів великого резервуару важкої води, який був значною мірою ізольований від речовини внутрішньої частини Сонячної системи».
Вчені вперше побачили, як Сонячна система "дихає"
Пояс Койпера розташований за орбітою Нептуна, на відстані 30 астрономічних одиниць від Сонця, тобто в 30 разів далі від зірки, ніж Земля. Його доволі складно досліджувати: лише деякі апарати змогли дістатися туди.
Однак не все, що є в поясі Койпера, залишається там назавжди.
Сонячна система буквально заповнена космічним пилом. Щороку на Землю випадає близько 5200 тонн цієї речовини. Келлер і його колеги виявили 12 таких частинок — кожна розміром від 10 до 30 мікрометрів — у зразках, зібраних у стратосфері за допомогою висотних літальних апаратів NASA.
І ці частинки виявилися надзвичайно багатими на вуглець — його вміст у них приблизно вчетверо вищий, ніж у деяких вуглецевих метеоритах. Але в них виявили й дещо ще, що дало змогу зробити вкрай цікаві висновки про їхню історію, а саме глинисті мінерали.
Багато з цих частинок містили такі глини, як сапоніт і серпентин, а також інші гідратовані мінерали, які утворюються в результаті хімічної взаємодії води з іншими мінералами, що призводить до зміни їхнього складу. Це означає, що в далекому минулому всередині батьківських тіл, з яких походять ці пилинки, мала існувати рідка вода.
Хоча сьогодні пояс Койпера — це замерзла область, у минулому радіоактивний розпад або тепло, що виділялося під час зіткнень, могли розігріти надра деяких крижаних об’єктів настільки, що вода переходила в рідкий стан і вступала в реакцію з навколишніми гірськими породами.
Сама вода давно зникла, проте мінерали, виявлені в 12 пилинках, зберегли частину кисню, який колись входив до складу її молекул. Кисень існує у вигляді кількох різновидів, які називаються ізотопами; вони відрізняються кількістю нейтронів в атомних ядрах. Найпоширенішим є кисень-16, у ядрі якого міститься вісім протонів і вісім нейтронів. Існують також два важчі стабільні ізотопи: кисень-17 (вісім протонів і дев’ять нейтронів) та кисень-18 (вісім протонів і десять нейтронів).
Співвідношення цих ізотопів може варіюватися залежно від того, де і як утворилася речовина, що залишає своєрідний «хімічний відбиток» її історії. Проаналізувавши ізотопний склад кисню в пилових частинках, Келлер та його колеги виявили незвично високий вміст важчих ізотопів. Відтворивши хімічні реакції, в результаті яких утворилися гідратовані мінерали, дослідники змогли оцінити ізотопний склад води, що брала участь у цих процесах.
Вчені з’ясували, що мінерали успадкували важчі ізотопи кисню з води, яка, судячи з усього, була надзвичайно багата на них. Це дало змогу зберегти «відбиток» стародавнього резервуара, що існував у зовнішній частині Сонячної системи мільярди років тому.
Цей ізотопний склад відрізняється від складу води, виявленої у вуглецевих метеоритах, які сформувалися в інших областях ранньої Сонячної системи. Це вказує на те, що вода в далекому поясі Койпера належала до окремого резервуару, який залишався значною мірою ізольованим від процесів перемішування та хімічних змін, що відбувалися ближче до Сонця.
Раніше вчені заявили, що після загибелі Сонця навіть зовнішні області Сонячної системи не будуть безпечними. Довгий час дослідники вважали, що Юпітер, Сатурн, Уран і Нептун залишаться здебільшого недоторканими протягом сотень мільярдів років. Але виявилося, що це не так.