Наука

Коли Сонце помре: Юпітер, Сатурн, Уран і Нептун можуть знищити одне одного

7 лис•ZN,ua

Вчені заявили, що після того, як наше Сонце помре, навіть зовнішні області Сонячної системи не будуть безпечними. Довгий час дослідники вважали, що Юпітер, Сатурн, Уран і Нептун залишаться здебільшого недоторканими протягом сотень мільярдів років. Але нове дослідження показує, що в міру того, як наша зірка вичерпуватиме запаси палива, орбіти цих планет набуватимуть химерних форм, повідомляє Live Science.

У результаті через три мільярди років після перетворення Сонця на червоного гіганта орбіти планет перетнуться, вони зіткнуться одна з одною і загинуть. Результати моделювання вчених можуть змінити наявні уявлення про те, які типи екзопланет можуть обертатися навколо певних зірок.

"Втрачена планета" могла "подарувати" супутники Урану і Юпітеру

Приблизно через п’ять мільярдів років, вичерпавши весь водень у своєму ядрі, Сонце роздується і перетвориться на червоного гіганта. На цій стадії наша зірка збільшиться в розмірах у 100 разів, поглинувши Меркурій, Венеру і, можливо, навіть Землю. Після цього бурхливого розширення Сонце стиснеться, залишивши після себе щільне ядро — білий карлик.

Вчені вважали, що чотири зовнішні планети нашої системи пройдуть цей етап практично без втрат. Згідно з дослідженням 1998 року, заснованим на комп’ютерному моделюванні, газ, що викидається Сонцем із своїх зовнішніх шарів, має відтіснити цю четвірку планет далі від світила, збільшивши радіус орбіти кожної з них удвічі. Порушити цей новий порядок міг би лише гравітаційний вплив зірки, що пролітає повз — подія, яка, за оцінками, відбувається лише раз на квінтильйон років.

Ці припущення ґрунтувалися на тому, що Сонце буде скидати свої зовнішні шари плавно. Але нещодавні спостереження за зірками показують, що втрата маси відбувається більш переривчасто: потоки плазми викидають у простір хмари газу — немов наше Сонце «випльовує» згустки матерії.

«По суті, це нагадує корональні викиди маси, тільки набагато масштабніші», — сказав співавтор нового дослідження Джим Фуллер, професор теоретичної астрофізики з Каліфорнійського технологічного інституту.

Кожен такий «згусток» штовхає зірку назад — подібно до того, як постріл кулі викликає відбій у зброї. Хоча кожен окремий поштовх невеликий — він зміщує Сонце лише на кілька метрів за секунду,

— безліч таких поштовхів з часом може скластися в потужний імпульс, здатний змінити швидкість Сонця на кілька сотень метрів за секунду. Більше того, астрономи вже спостерігали, як білі карлики в інших зоряних системах отримують подібні «поштовхи».

Фуллер описав такі «поштовхи» провідному автору дослідження Костянтину Батигіну з Каліфорнійського технологічного інституту, і той «зрозумів, що це може мати важливі наслідки для еволюції нашої власної Сонячної системи». Справа в тому, що ці «поштовхи» змінюють характер гравітаційного впливу Сонця на все, що перебуває навколо нього.

Щоб зрозуміти, як втрата Сонцем маси вплине на зовнішні планети, Батигін провів комп’ютерне моделювання нашої зірки та зовнішніх планет. Він розглянув три сценарії: Сонце втрачає масу плавно; Сонце викидає окремі скупчення речовини протягом усього періоду своєї еволюції як червоний гігант; Сонце викидає такі скупчення лише на фінальних етапах свого розвитку. Крім того, у розрахунках варіювалася маса кожного викинутого скупчення.

Перший сценарій дав результати, схожі на підсумки попередніх досліджень:

зовнішня частина Сонячної системи зберігала практично всі свої характеристики протягом мільярдів років. У двох інших випадках результати виявилися зовсім іншими. Провівши 672 моделювання, дослідники з’ясували, що якби Сонце втрачало масу окремими «згустками», у системі планет-гігантів запанував би хаос: вони почали б змінювати свої позиції, набувати незвичайних витягнутих орбіт і навіть могли б бути повністю викинуті за межі Сонячної системи. Більше того, у 96 % випадків, коли маса втрачалася у вигляді найбільших «згустків», планети зіштовхувалися одна з одною й руйнувалися.

Нагадаємо, нещодавно вчені виявили сліди магнетизму на білих карликах І це відкриття може пролити світло на те, як зірки еволюціонують після фази «роздутих» червоних гігантів.

газ

Читайте ще