За останні два десятиліття вода поблизу Великої тихоокеанської сміттєвої плями стала помітно яскравішою в синьо-зеленому діапазоні. Нове дослідження припускає, що однією з причин можуть бути крихітні частинки мікропластику. Якщо це припущення підтвердиться, супутники зможуть допомагати відстежувати забруднення океану, яке неможливо побачити безпосередньо з космосу.
Дослідники з Бергенського університету в Норвегії — Шеа Чітем, Даніель Кестнер і Бьорге Хамре — не збирали зразків води. Натомість вони порівняли три супутникові набори даних за період із серпня 2002-го до вересня 2022 року та результати комп'ютерного моделювання того, як світло поширюється в морській воді. Робота опублікована в журналі Communications Earth & Environment
Найдрібніший пластик майже неможливо вимірятиВелика тихоокеанська сміттєва пляма розташована між Гаваями та Каліфорнією. Поверхневі океанічні течії переносять туди плавучі відходи, які поступово накопичуються у великій зоні.
За оцінкою дослідження 2018 року, площа плями становить близько 1,6 мільйона квадратних кілометрів — приблизно вдвічі більше за територію американського штату Техас.
Кількість пластикових фрагментів оцінювали в 1,8 трильйона.
Однак найдрібніші частинки, які зацікавили авторів нового дослідження, практично не потрапляють до таких підрахунків. Йдеться про мікропластик розміром до 0,3 міліметра — приблизно як товщина трьох аркушів паперу.
За оцінками попередніх досліджень, великі пластикові предмети становлять основну частину маси сміття, тоді як мікропластик переважає за кількістю фрагментів. Саме такі дрібні частинки можуть потрапляти до харчового ланцюга вже на його нижніх рівнях. Водночас їх складно вимірювати безпосередньо у відкритому океані, а масштабне очищення води від них було б надзвичайно складним завданням.
Як пластик змінює колір морської водиКолір океану залежить від того, які речовини та організми містяться у воді. Наприклад, мікроскопічні водорості — фітопланктон — поглинають одні кольори світла сильніше за інші. Через це зміни кількості та складу планктону впливають на відтінок поверхні.
Мікропластик поводиться інакше. У попередніх лабораторних експериментах дослідники з'ясували, що він відносно рівномірно поглинає світло різних кольорів і водночас активно розсіює його назад.
Комп'ютерні моделі показали: вода з мікропластиком має виглядати яскравішою, причому найбільше зростає інтенсивність синього та зеленого світла. Разом ці кольори створюють бірюзовий відтінок.
Природні зміни зазвичай працюють інакше: коли змінюється кількість фітопланктону чи інших органічних частинок, синя складова може посилюватися, а зелена слабшати — або навпаки. Одночасне збільшення яскравості обох кольорів може бути характерною ознакою присутності пластику.
Супутники зафіксували бірюзовий зсувКоманда проаналізувала три незалежні записи кольору океану. Один отримали за допомогою приладу на супутнику NASA Aqua, а два інші об'єднують дані кількох супутникових сенсорів Європейського космічного агентства та служби Copernicus Marine.
У всіх трьох наборах даних дослідники помітили, що в районах Великої тихоокеанської сміттєвої плями та поблизу неї вода стала яскравішою одночасно в синьому й зеленому діапазонах. Найпомітніші зміни спостерігалися на захід і північ від зони найбільшого скупчення сміття.
Автори припускають, що це може пояснюватися різницею в русі частинок:
вітер переміщує великі плавучі предмети, тоді як мікропластик переноситься разом із водними масами.
Щоб оцінити чутливість супутників, науковці провели 1100 симуляцій. За їхніми розрахунками, помітно змінити колір води може концентрація близько 5 міліграмів мікропластику на кубічний метр. У найяскравішій зоні на західному краю сміттєвої плями накопичення могло становити приблизно 11–25 міліграмів на кубічний метр за 20 років. Дослідники вважають такі значення правдоподібними.
Чи справді винен мікропластик?Попри збіг супутникових спостережень із результатами моделювання, дослідження не доводить, що саме пластик спричинив зміну кольору океану. На вигляд води впливають і природні чинники, зокрема фітопланктон, органічні речовини та мінеральні частинки.
У 500 симуляціях, де змінювалися лише природні компоненти води, бірюзове посилення яскравості траплялося у 3% випадків. Коли до моделі додавали мікропластик, цей показник зростав до 13%. Отже, у змодельованих умовах присутність пластику робила такий колірний зсув більш ніж учетверо ймовірнішим.
Водночас дослідники не виключають непрямого впливу: хімічні забруднювачі, пов'язані з пластиком, можуть порушувати морські екосистеми, а зміни в житті мікроорганізмів — впливати на колір води.
Для остаточної перевірки гіпотези потрібні прямі вимірювання концентрації пластику та світлових характеристик води на різних глибинах поблизу сміттєвої плями. Якщо вони підтвердять результати моделювання, супутникові спостереження, які вже використовують для вивчення кольору океану, можуть стати новим інструментом моніторингу мікропластикового забруднення.