«Жити попри все». Це назва книга, яку презентували у Полтаві. В ній 11 українок різних професій та з різних регіонів розповідають про пережитий травматичний досвід війни. Історії охоплюють події з 2014-го по нинішній рік. Докладніше про це — у сюжеті.
«Жити попри все». Історії 11 українок різних професій із різних регіонів можна дізнатися із презентованої у Полтаві книги. Вони розповідають про пережитий досвід війни: життя в окупації, втрату рідних, полон тощо. Події охоплюють період із 2014 року.
Сталіна Чубенко, співавторка книги «Жити попри все» Це спогади про мого сина Степана Чубенка, 16-річного підлітка, який займався спортом, був воротарем команди «Авангард», але коли почалася війна, був окупований Краматорськ, вони включилися в боротьбу. Був в «Сотні Лева», потім повертався до Краматорська через Донецьк, був затриманий контррозвідкою МГБ ДНР, тиждень катувань і знущань, пропонували піти в армію ДНР вбивати українців, але не став зрадником і його розстріляли, 5 пострілів.
А історія юної Марини Супрун про те, як вона 16-річною протягом місяця жила у шкільному підвалі у селі Ягідне під час окупації Чернігівщини у лютому 2022-го.
Марина Супрун, співавторка книги «Жити попри все» Моя історія в книзі про полон. Наші батьки, дорослі, одразу вирішували як їсти, що ми будемо їсти. Вони розпалили 2 багаття на вулиці і назвали це «пекельна кухня» така собі. Іноді зранку випускали по 3 людей на вулицю в туалет. Люди помирали у нас від задухи. Бо на людину там було буквально, от ти стоїш, це твоє місце в цьому підвалі. Бо 367 людей.
Відмовилася співпрацювати з окупантом освітянка Тетяна Товстокора. Її історія про події у Балаклійському районі, що на Харківщині.
Тетяна Товстокора, співавторка книги «Жити попри все» Ми були під окупацією півроку, за цей період мене забирала русня, я відсиділа за те, що не хотіла співпрацювати з ними. Я була вислана з окупованої території на підконтрольну сторону. Ми хотіли навчати за українськими програмами під час окупації, але збиратися вдома за чаєм, під вербою, за столом, на лавці, але дітям давати освіту. І донесли. Хто доніс, ми не знаємо, але я думаю, що хтось із батьків.
Попри трагічність описаних подій, це життєстверджувальні історії. Адже жінки розповідають і про те,
що їх підтримувало тоді і підтримує зараз — говорить ініціаторка виходу книги Надія Нестеренко.
Надія Нестеренко, представниця ГО «Східноукраїнський центр громадських ініціатив» Це збереження пам’яті про те, що з ними сталося, це збереження пам’яті про загиблих рідних. Це і щось дуже побутове, як діти ділили цукерку, і теплий промінь сонця після окупації, за який жінка вхопилася, як за рятівну соломинку, це і насіння помідорів, які жінка, яка залишила свій дім і зараз за кордоном, збирає з думкою про те, що ці сорти вона засадить на городі в Україні, коли зможе сюди повернутися.
Сталіна Чубенко, співавторка книги «Жити попри все»: Не дивлячись на те, через що довелося пройти нам, ми все одно продовжуємо жити, допомагати іншим і цією книгою також хочемо сказати, що треба жити попри все, бо таких як ми, на жаль, в Україні багато.
Книгу «Жити попри все» вже презентували у Києві, Харкові та Львові. Після Полтави її авторки вирушать до Вінниці та Одеси. Ознайомитися з виданням можна в бібліотеках та онлайн з допомогою QR-кода.
