Криміналісти зрідка говорять публічно про свою роботу, хоча саме вони першими виїжджають на місце обстрілу чи вбивства. Вони відбирають відбитки, інші біологічні сліди на місці злочину, проводять ДНК експертизи, фіксують жертви, яких було виявлено внаслідок ворожих прильотів. Повномасштабне вторгнення РФ в Україну додало ще більше роботи криміналістам.
Українські Новини поговорили з начальником управління криміналістичного забезпечення Головного слідчого управління поліції Андрієм Левицьким про те, з якими викликами сьогодні працюють криміналісти, що змінилося в роботі з початку Великої війни та як проводиться ДНК експертиза "в полі". В інтервʼю Українським Новинам головний криміналіст НПУ розповів, чи можливо знайти вбивцю за відбитками пальців, скільки часу потрібно, щоб "відпрацювати" місце вбивства, як встановлюють невпізнані тіла українських воїнів та чи можна ідентифікувати людину без зразків родичів.
— Що змінилося у вашій роботі з початку повномасштабної війни?
Ще у 2021 році ми не могли навіть уявити, що вже за рік зіткнемося з такими масштабами роботи.
Якщо раніше криміналісти переважно займалися загальнокримінальними злочинами, то з початком повномасштабного вторгнення довелося за лічені дні опановувати методи, з якими раніше ніколи не працювали. У нашій щоденній практиці з'явилися огляди місць масованих ракетних обстрілів, бомбардувань, де зруйновані величезні об'єкти інфраструктури і є багато жертв; робота з габаритною військовою технікою; ексгумації тіл із братських могил; огляди катівень та місць розстрілів евакуаційних колон цивільних; ідентифікація загиблих за ДНК, у тому числі в межах репатріаційних заходів. Це робота, яку ще кілька років тому можна було побачити лише в підручниках чи кіно, а нині — це наша щоденна реальність
— Ви приїжджаєте на місце прильоту ракети. Які перші дії, як виглядає робота криміналіста?
Коли стається ракетний удар, ми виїжджаємо одразу. Працює слідчо-оперативна група: слідчий, оперативник і криміналіст. Якщо ситуація складна, залучаємо ще й лабораторію слідчого управління. Але першими завжди заходять вибухотехніки. Поки вони не скажуть, що територія безпечна, ніхто з нас туди не ступить — ризик надто великий.
І вже після цього ми починаємо роботу, яка для стороннього ока може виглядати буденною, але насправді це максимально точне документування кожної деталі. Ми фіксуємо обставини і обстановку події: від найдрібнішої знахідки на землі до загальної картини руйнувань. Завдання криміналіста тут — знайти і зафіксувати все: вилучити слідову інформацію, допомогти слідчому зрозуміти, що саме ці сліди можуть означати, використати техніко-криміналістичні засоби, зробити фото- й відеофіксацію. Якщо потрібно — застосовуємо 3D-сканер, дрони, аби з повітря побачити масштаб руйнувань. Це і відбір біологічних зразків у загиблих чи їхніх фрагментів, і букальний епітелій (це клітини, що вистилають внутрішню поверхню щік та губ, а також слизову оболонку ротової порожнини, - ред.) у родичів, якщо мова йде про ідентифікацію. Усі результати оформлюємо належним чином: протоколи, фототаблиці, схеми, 3D-моделі. Бо завтра ці документи стануть доказами і ми не маємо права втратити жодної деталі.
— Які нові технології та обладнання з'явилися у вашій роботі? Чим допомогли партнери?
З початком війни і появою нової категорії злочинів — воєнних — ми гостро відчули потребу в сучасних інструментах.
І зараз у нашій роботі є те, чого ще кілька років тому ми навіть не уявляли. Наприклад, ми використовуємо безпілотники для фіксації обстановки з повітря та побудови планів і схем місцевості. Застосовуємо 3D-сканери, які дозволяють відтворити у цифровій моделі великі зруйновані території. Є спеціальний прилад RUVIS, який в ультрафіолеті допомагає побачити відбитки пальців чи інші сліди на гладких поверхнях, навіть якщо вони зовсім непомітні неозброєним оком. Маємо й підводний дрон Chasing M2 S — з його допомогою можна шукати й фіксувати об'єкти під водою. Використовуємо георадар для сканування ґрунту, металошукачі, так звані магнітні граблі, оглядові дзеркала й інші пошукові засоби.
Але справжній прорив для нас — це поява приладів ANDE 6C. Вони дозволяють у надзвичайно короткі терміни встановити геномну інформацію людини, тобто ідентифікувати особу за ДНК. Якщо раніше цей процес міг тривати місяцями, то тепер результат ми отримуємо за лічені години.
— Ці прилади мобільні?
Так. Їх можна використовувати будь-де: у приміщенні, просто неба, в полі чи навіть у підвалі — головне,
щоб було живлення. Наші пересувні криміналістичні лабораторії обладнані спеціальними інверторами, які перетворюють 12 вольт із автомобільного акумулятора на стандартні 220 вольт. Завдяки цьому техніка може працювати довго і без перебоїв навіть у "польових" умовах. Прилади зручно розміщуються як безпосередньо в автомобілі, так і поряд із ним.
— Чи реально відібрати зразки й провести днк дослідження просто в полі?
Так, саме в цьому головна перевага цих приладів — вони дозволяють працювати буквально "в полі". Від моменту відбору зразка до готового ДНК-профілю минає від 90 до 105 хвилин, залежно від матеріалу. Для порівняння: класична молекулярно-генетична експертиза у стаціонарній лабораторії може тривати тижні або навіть місяці.
Прилади працюють із двома типами чипів: перші призначені для дослідження букального епітелію, який ми відбираємо у кровних родичів загиблої чи зниклої безвісти людини, другі — для біологічних зразків, отриманих із тіла або його фрагментів.
Є, звісно, складні випадки: коли тіло зазнало сильного температурного впливу чи тривалих гнилісних змін.
Тоді доводиться працювати вже у лабораторії за так званим "кістковим" протоколом. Це довший процес, де використовуються спеціальні реагенти та обладнання, аби "витягнути" потрібний матеріал для подальшого порівняння.
— Скільки часу займає встановлення профілю на ANDE 6C і саме порівняння?
Щоб отримати ДНК-профіль на приладі ANDE 6C достатньо приблизно 105 хвилин. Головна умова — мати референтний зразок для порівняння. Зазвичай це букальний епітелій, який у процесуальному порядку відбирається у кровного родича — просто з внутрішньої поверхні щоки. Далі система формує два профілі: один — зразок родича, другий — із тіла або його фрагментів, і програма автоматично проводить порівняння. На виході ми отримуємо точний відсоток збігу, який, як правило, становить 99,9%. Це сучасна технологія, яка працює швидко, ефективно й дає максимально достовірний результат.
— Який ступінь спорідненості найкращий для порівняння? Двоюрідні теж підходять?
Найбільш достовірні результати ми отримуємо при порівнянні з батьками або дітьми загиблого — це найнадійніший варіант. Якщо ж мова йде про родичів другої лінії,
наприклад, двоюрідних братів чи сестер, тітку чи дядька, то теж можна проводити дослідження, але тоді вже доводиться додатково математично прораховувати відсоток ймовірної спорідненості, адже точність буде нижчою, ніж у випадку з найближчими родичами.
— Чи буває, що і з зразками важко встановити ДНК?
Так, бувають ситуації, коли навіть наявність зразків не гарантує легкого результату. Наприклад, якщо людина загинула в епіцентрі вибуху і тіло зазнало сильного температурного впливу, або коли воно тривалий час піддавалося гнилісним змінам. У таких випадках робота значно ускладнюється. Але ми все одно максимально опрацьовуємо кожен об'єкт, бо для нас принципово важливо встановити особу. Це потрібно не лише для слідства, а й для того, щоб родина мала змогу з почестями поховати близьку людину.
— Можна ідентифікувати особу без зразка родича?
Ми можемо сформувати ДНК-профіль людини навіть без зразка від родича. Але щоб точно підтвердити, ким вона є, обов'язково потрібен матеріал для порівняння. Це може бути або біологічний зразок від близького родича, або ж особиста річ,
якою користувалася ця людина. Лише тоді ми можемо встановити родинний зв'язок і дати остаточну відповідь.
— Чи Ви також задіяні в репатріаційних заходах?
Так, ми працюємо і в межах репатріаційних заходів. Насамперед фіксуємо тіло та всі можливі ідентифікаційні ознаки — татуювання, шрами, особисті речі, за якими теж можна впізнати людину. Якщо є можливість, проводимо дактилоскопіювання. Після цього судово-медичний експерт відбирає біологічний зразок, і ми вже на сучасних приладах визначаємо ДНК-профіль загиблого військовослужбовця. Це дозволяє офіційно підтвердити особу й забезпечити родині право на гідне поховання.
— У чому складність роботи на деокупованих територіях?
Найскладніша робота для криміналістів — це масові поховання на деокупованих територіях. Ми бачили це в Бучі, Ізюмі, Мощуні та багатьох інших містах і селах. У братських могилах поруч лежали дорослі, діти, люди похилого віку. Часто — зі зв'язаними руками, зі слідами численних катувань. Такі картини важко витримати навіть досвідченому фахівцю. Але ми свідомо йдемо на цю роботу, бо розуміємо: кожен задокументований факт,
кожен протокол — це доказова база, яка потрібна, щоб воєнні злочинці були притягнуті до відповідальності.
— Як витримуєте психологічно?
Психологічно витримувати допомагає кілька речей. Найперше — це підтримка колег, які завжди поруч і розуміють тебе з півслова. Важлива й підтримка рідних. Крім того, кожен із нас має свої методи саморегуляції, які дозволяють розвантажитися після складних виїздів. Але найсильніше тримає результат: коли бачиш, що твоя робота не була даремною. Адже головний критерій для нас — це довіра людей і встановлення істини. Саме це і дає сили рухатися далі.
— Скільки часу потрібно, щоб "відпрацювати" місце вбивства?
Час, який потрібен, аби відпрацювати місце злочину, завжди різний. Це залежить і від того, наскільки велика територія, і від того, скільки слідів потрібно знайти та вилучити. Керівником на місці є слідчий: він веде розслідування. А завдання криміналіста — застосувати всі знання й технічні засоби, щоб побачити те, що звичайна людина не помітить. Ми маємо зафіксувати й вилучити навіть найменші сліди, які потім можуть стати ключовими доказами.
— Чи можна вийти на вбивцю тільки за відбитками чи біологічними слідами?
Завдання криміналіста — виявити й вилучити всю наявну слідову інформацію на місці події. А вже далі цими матеріалами оперує слідчий: він аналізує, перевіряє версії, веде розслідування. Тобто наша частина — зібрати все максимально точно й якісно, а перетворити це на доказову базу — відповідальність слідчого.
— Який "надсучасний" прилад виявився найефективнішим?
Найбільший прорив — це, безумовно, прилад для визначення ДНК. Він дозволяє максимально швидко й точно встановлювати ДНК-профіль людини. Не менш важливими стали й георадари: вони дають змогу бачити під поверхнею землі до кількох метрів. На деокупованих територіях ми використовуємо їх для сканування ґрунту — і можемо виявити ділянки з неоднорідною структурою. Це може свідчити як про масові захоронення, так і про схованки зі зброєю чи боєприпасами.
— На яку глибину "бачить" георадар?
Прилад дозволяє "просканувати" землю на глибину до п'яти метрів. Таке обладнання ми отримали від міжнародних партнерів, і воно суттєво допомагає нам не лише у розслідуванні кримінальних проваджень,
а й у передачі доказів до Міжнародного кримінального суду.
— В Україні є своя база ДНК?
Так, така база існує.
— Скільки в ній осіб?
Ми не є тримачами й адміністраторами цієї бази. Крім того, такі дані належать до службової інформації і не підлягають розголошенню.
— Чи є українські розробки у сфері криміналістики?
Так. Ми створили внутрішню базу "Слід" для роботи криміналістів. Окрім того, наші колеги з Вінниці розробили унікальний метод некродактилоскопії — це відновлення шкіряних покривів загиблих за допомогою спеціальних розчинів, аби відтворити дактилоскопічні візерунки повністю або хоча б частково. Цю методику вже презентували за кордоном, і там вона отримала дуже схвальну оцінку.
— Чи помиляються криміналісти? Бувають не підтверджені результати?
На сьогодні, відколи ми почали активно застосовувати сучасні технічні засоби, не було жодного випадку, щоб опрацьована нами інформація спростувалася чи не підтвердилася в ході слідчих дій. Це результат постійного навчання: наші криміналісти регулярно підвищують кваліфікацію, переймають міжнародний досвід і вдосконалюють свої навички.
— Чи знаходили тіла російських військових після деокупацї?
Поліція документує усе, що може мати доказове значення: від слідової інформації до матеріальних об'єктів. Якщо ми натрапляємо на тіла російських військових, то вони також стають важливими для слідства. Адже їхня наявність може вказувати на вчинення конкретних злочинів і допомагає слідчому у розслідуванні.
— Які Вам потрібні змінили у законодавстві?
Законодавство поступово адаптують до сучасних реалій. Наприклад, у 2024 році до статті 71 Кримінального процесуального кодексу України внесли зміни, якими спеціалістам-криміналістам офіційно надали право проводити певні види досліджень і складати власні висновки як експерти. Це суттєво розширює наші можливості.
—Де і як навчаються криміналісти?
Спеціалізацію "техніко-криміналістичне забезпечення" здобувають у профільному виші системи МВС. Але криміналістом може стати й фахівець із вищою юридичною освітою після відповідної підготовки та курсів спеціалізації.
— Скільки потрібно вчитися на криміналіста? Як із практикою?
Підготовка триває чотири роки у профільних вишах системи МВС.
Але це не лише теорія. Курсанти вже під час навчання відпрацьовують практичні навички: наші працівники проводять з ними бінарні та практичні заняття. А на останньому курсі навчальні плани передбачають стажування у реальних підрозділах. За цей час молоді спеціалісти отримують колосальний досвід, який одразу допомагає їм у подальшій роботі.
— Чи можна методами криміналістики визначити де я був вчора або навіть годину тому?
Ми справді можемо відібрати відбитки пальців чи інші сліди з місця, де ви перебували, і підтвердити сам факт вашої присутності там. Але от визначити точний час, коли саме ви були в цьому місці, — це вже компетенція інших служб Нацполіції, наприклад карного розшуку чи кримінального аналізу.
— Чи буває у Вас професійна деформація? Наприклад у побуті ловите себе на думці про "сліди"?
Якщо чесно — ні. Людина, яка володіє спеціальними знаннями, у повсякденному житті на це не звертає уваги. Якщо людина не чинить злочину, то їй немає сенсу, умовно кажучи, витирати після себе стакан. Ми сприймаємо сліди в побуті так само, як і всі інші.
— За час війни що залишило найсильніший емоційний слід?
Без сумніву — ракетний обстріл "Охматдиту". Це ж центральна дитяча лікарня країни, де роблять операції на серці й лікують онкохворих дітей. І ми розуміємо, що удар був не випадковим — це був спланований обстріл за чітко визначеними координатами. Руйнування, завали, під якими могли залишитися діти… Для кожного з нас це стало величезним психологічним випробуванням, яке важко забути.
— Найнеочікуваніший комплімент за роботу?
Найбільше зворушує вдячність від цивільних і від родин загиблих військових. Коли завдяки нашій роботі вдається ідентифікувати загиблого у межах репатріації й рідні отримують можливість поховати його з почестями. Це найвища оцінка. У такі моменти особливо гостро відчуваєш сенс своєї роботи. Бо головне для поліції — це встановлення істини й довіра людей.