Співвітчизники поділилися з NV болісними і приємними спогадами про події, що трапились із ними після 24 лютого 2022 року.
Дмитро Кримський, співзасновник компанії Бюро Вин (магазини Good Wine, Bad Boy, фудхол Garage):
Найважчий день — 3 березня 2022 року, коли російська ракета знищила наш склад у Стоянці (Київська обл.). Ми втратили 15 млн евро і, враховуючи всі зовнішні обставини на той момент, були не далеко від банкрутства.
Був і другий важкий день, коли 17 жовтня 2022-го від москальського дрона загинула наша сомельє Віка Замченко Вона була вагітна.
А найрадісніший день — 1 липня 2024 року, коли моя дружина повернулася в Україну. Важко було без її підтримки.
Родина і компанія — найважливіші речі в моєму житті.
Олена Білозерська, офіцерка Збройних сил України:
Найчорніший день, і не після 24 лютого 2022-го, а взагалі у житті — 15 лютого 2024 року, коли раптово від серцевого нападу померла моя мама, з якою ми були не просто близькі, а як одне ціле. Вона жила моїм життям, ми не мали секретів одна від одної. Її добив постійний страх за мене, бо я була на війні.
А найщасливіший день — 5 жовтня 2025 року,
коли у мене після багаторічних зусиль в 46 років нарешті народився первісток — синочок Павлусь, Павло-Богдан.
Єфрем Лукацький, фоторепортер, представник українського бюро Associated Press:
Найкращий день, що подарував надію, був 23 червня 2023 року. Того дня я сидів в окопі під Оріховим у Запорізькій області разом із бійцями ССО за кількасот метрів від противника.
У якийсь момент усі стали читати новини в телефонах. Передавали один одному повідомлення: ПВК Вагнер під керівництвом Євгена Пригожина вирушила маршем на Москву. Вагнерівці взяли під контроль Ростов-на-Дону пройшли через Воронезьку область та Липецьку область у напрямку Москви
Читайте також:
Путін не розповів Козаку, Лаврову і Пєскову деталі плану вторгнення в Україну — розслідування The Guardian Добре пам’ятаю, як усі зачитували один одному різні джерела. Здавалося, що кінець війни близько. Я весь час усміхався. У голові крутилася одна думка: ну от і все, скоро це закінчиться.
На жаль, реальність виявилася іншою
А найгірший день за цей період мені важко назвати. Я багато знімаю прощання із загиблими героями.
І кожні такі проводи сприймаю як найгірший день. Хоча добре розумію, що мої переживання ніщо порівняно з тим, що відчувають їхні близькі.
Алекс Ліссітса, голова ради директорів компанії ІМК і президент асоціації Українського клубу аграрного бізнесу:
Найважчим для мене днем від початку повномасштабної війни став момент, коли прийшло усвідомлення, що це не короткий шок чи локальний конфлікт, а довга, виснажлива боротьба на роки, яка змінить життя країни, економіку й долі мільйонів людей. Особливо гостро це відчувалося в перші місяці, коли зупинялися підприємства, руйнувалися ланцюги постачання і було незрозуміло, чи вдасться втримати економічний фундамент держави.
Найрадіснішим днем став час звільнення Київщини і моєї батьківщини — Чернігівщини Тоді з’явилося чітке відчуття, що Україна вистоїть, що наша армія сильна, а суспільство має неймовірну здатність до єдності, відновлення та руху вперед.
Юлія Орлова, генеральна директорка видавництва Vivat:
Найважчий день це зовсім не 24 лютого 2022-го. Тоді в Харкові світило сонце, була просто чудова погода і вибухи о 5-й ранку здавалися якоюсь примарою.
Але далі я вперше почула звук повітряної тривоги, літаків, вибухи. Це все злилося в жахливу какофонію смерті.
Найгірший день був десь на початку квітня [2022 року коли я все ж таки ухвалила рішення їхати з Харкова. Їхати в нікуди, в евакуаційному потягу, посеред вибухів.
Чи це правильне рішення? Як залишити в Харкові все своє життя? Коли я зможу і чи зможу взагалі повернутися? Це було перше зіткнення з абсолютною невизначеністю. Так, це був найважчий день.
Читайте також:
«У нього немає гарного виходу». Як Путін починав війну, а зараз біситься, тому що в РФ зависло питання: «а на біса?» — розмова з Галлямовим А радісних днів, насправді, було багато. Це ж залежить від фокусу. Радісний день був, коли ЗСУ відкинули росіян від Харкова Тоді зʼявилося чітке розуміння, що Харків був, є і залишиться українським містом. І, взагалі, що ми [усе можемо.
Ната Жижченко, музикантка, фронтвумен гурту ONUKA:
Для мене найстрашнішим днем було 19 серпня 2023 року — день обстрілу Драматичного театру в Чернігові. До цього здавалося, що все вже прожито, що до всього можна адаптуватися,
що сильніше ненавидіти вже неможливо, що всі етапи прийняття пройдені. Але це був момент, наче влучили просто в серце. Таке відчуття, ніби знищені і мрії, і майбутнє, і дитинство, і спогади. Справжній удар під дих. Відчуття ватних колін. Емоційно — повне спустошення. Тим більше, що ми були зовсім поряд.
А найщасливішим днем став той, коли наш дизайнер виявився живим. Чесно кажучи, ми схилялися до найгіршого, бо він довго не виходив на зв’язок. Було стійке відчуття, ніби його життя обірвалося. Та згодом з’ясувалося, що він пербуває на новому напрямку, і тепер ми знову на зв’язку. Це величезне щастя.
Вардкес Арзуманян, власник компанії Restaron (львівські заклади Babo Gardens, Cent Aura, Mons Pius, Пара Джанов і Портвейн):
Найзворушливіший день для мене був улітку 2022-го, коли я раптом зловив себе на думці: ми вже приготували понад 650 тис. порцій їжі для біженців. Це не був радісний день у нормальному розумінні, це був день, коли ти просто розумієш, що те, що ти робиш, комусь буквально тримає життя.
Того ж дня ми отримали цілу пачку дитячих малюнків з вокзалів,
притулків, тимчасових місць, де ми тоді годували людей. Там було «Дякую» нашим кухарам. Це тоді додало нам дуже багато сенсу.
Читайте також:
«Теоретично відкриває вікно можливостей». Денисенко пояснив, що змінить смерть Путіна Найважчий день був уже нещодавно. За роки війни мені часом здавалося, що я навчився знаходити відповіді на всі питання. Але одного разу нас на 15 годин залишили без світла й води, а паралельно постачальники відмовилися відвантажувати алкоголь, бо податкова з якихось причин (як потім виявилося, з технічних), не видала нам ліцензію. І от тоді я вперше за довгий час відчув те саме неприємне, голе безсилля.
Я тоді закрив наші ресторани в центрі [Львова й написав пост у Facebook. Щоправда, уже за годину після публікації процес зрушив [з місця а до вечора ми знову відчинились.
Ольга Руднєва, співзасновниця та генеральна директорка реабілітаційного центру Superhumans center
Найважчий день був у березні минулого року, коли я отримала звістку, що загинув наш «супер» [підопічний реабілітаційного центру Ми заїжджали в Костянтинівку разом із [співзасновником Superhumans Андрієм Ставніцером,
мали вимикати телефони, коли набрала дружина Сергія. Він був дуже близький нам. Організовувати похорон людині, яку ви повертали до життя, — найгірше випробування.
Найсвітлішим днем було 14 квітня 2023-го — відкриття першого Superhumans center у Львові. Ми йшли до цього рік, багато хто не вірив, що встигнемо. Встигли. Пам’ятаю це відчуття. Відчуття, що нарешті ти на своєму місці й за своїм призначенням. Нас приїхали підтримати перша леді України [Олена Зеленська Говард Бафет та міністри охорони здоров’я України та Франції. Тоді ми чітко зрозуміли: перший крок до країни суперлюдей зроблено. Рухаємось далі.
Тарас Березовець, підполковник, начальник відділу міжнародного військового співробітництва командування сил Територіальної оборони:
Таких днів за війну було чимало, враховуючи складний характер перебування в зоні бойових дій з весни 2022 року. «Чорними» були дні втрати бойових товаришів, захоплення Херсона, Маріуполя, Бахмуту.
Але один день усе ж стоїть окремо. Це день, коли в ході вересневого контрнаступу 2022 року були звільнені значні території Харківської області й наш підрозділ зайшов у щойно звільнене ЗСУ місто Ізюм.
Коли 16 вересня прибули слідчі групи МВС та прокуратури і омбудсмен Верховної Ради Дмитро Лубінець на ексгумацію тіл загиблих в Ізюмському лісі
Читайте також:
«У дуже жорстких виразах». Колишній куратор окупованого Донбасу Козак перед відставкою написав Путіну листа з критикою війни — ЗМІ Два дні ми забезпечували роботу сотень представників провідних світових медіа, які приїхали висвітлювати черговий страшний воєнний злочин російської армії. Усі речі були буквально просякнуті солодкуватим запахом мертвої плоті. Понад п’ять сотень тіл закатованих і убитих під об'єктивами камер витягували з мокрого піску в лісі. Тіла досить добре збереглися і на обличчях убитих залишилися сліди страшних катувань та убивства. Там були пошматовані тіла жінок, дітей.
Не можу забути, що руки українських військових були зв’язані за спиною колючим дротом, і більшість була убита пострілом у потилицю — характерний почерк сталінського НКВД. Це має знати й бачити весь світ. Не забувати й не пробачати. Знайти і покарати.
Леонід Остальцев, поліцейський управління патрульної поліції Києва, власник VeteranoPizza, засновник VeteranoGroup:
Найважчим був день,
коли я усвідомив, що ця війна не закінчиться ні завтра, ні післязавтра, ні через рік-два і навіть ні через десять. А для мене війна буде на все життя, на жаль. Я буду вдячний, богові, якщо він закінчить усю цю історію раніше. Але якщо це станеться, то це буде винятково чудо. Бо, коли я бачу все те, що відбувається, то розумію, що це надовго.
І, звісно, я дуже засмучуюсь, тому що після 24 лютого 2022-го для мене перестало мати значення будь що, крім війни. І це, своєю чергою, кардинально змінило моє ставлення як до бізнесу, так і до людей, до життя, до сім'ї. Це все має свої наслідки. І сам факт, що я не вірю в те, що побачу мирне небо над Україною, звісно, напружує. Але я не з тих, хто сидітиме, склавши руки й плакатиме. А навпаки, мене це зобов’язує до того, що, якщо я воюватиму, то зроблю все, щоб російські окупанти від жаху чманіли.
Читайте також:
«Еліти сидять у памперсах». Патрушев і Наришкін розуміють, у якій дупі опинилася РФ. Що буде з Путіним? Інтерв'ю з головредом After Empire Тому найрадіснішим у моєму воєнному житті був день, коли я своїм fpv-дроном залетів у задню частину авто,
на якому тікали російські пілоти [дронів І не втекли, а обидва згоріли в машині. Чому я несказанно був радий.
З одного боку, вбивати людей це — погано. Але, якщо вони прийшли до нас додому, то бог усе бачить. Тому відчувати радість, задоволення і величезну самоповагу від того, що відправив богові на суд окупантів, як на мене, це добре.
Андрій Здесенко, засновник та СЕО корпорації Біосфера (торгові марки Фрекен БОК, Smile, Novita, Bambik та чайний бренд Graff):
Першою найстрашнішою подією для мене стало те, коли почали атакувати Запорізьку атомну електростанцію. Я тоді спав у підвалі й вночі прокинувся, відчуваючи тривогу. Прочитав новини й дізнався, що атакують Запорізьку АЕС і може статися аварія. Можливо, тоді спрацювала психосоматика, але я почав кашляти. Для мене це було як передчуття апокаліпсису. Це був такий тригер, який змінив підхід до організації роботи компанії Біосфера.
Ще одним тяжким днем стало 9 березня 2022-го, коли авіабомби вдарили по Маріупольському пологовому будинку Це був жах. У мене було відчуття, ніби в мене забрали всю енергію та емоції.
Це було вперше, коли росіяни свідомо влучили в цивільний об'єкт такого рівня.
І ще один жахливий день — 10 квітня 2025 року, коли балістична ракета о 16:00 влучила по нашому заводу. Я тоді був у Мілані й був на півдорозі до Японії на Експо-2025.
Я бачив, як палає наш завод. Я не знав, що з людьми, що з обладнанням, якими будуть наслідки. Скільки може бути загиблих і поранених. По набору емоцій і розумінню й нерозумінню впливу на життя людей, компанію і на мене це був найтяжчий момент. Я тоді скасував поїздку до Японії й наступного дня о 3-й ночі вже був у Дніпрі.
Читайте також:
«Потрапив у власні лещата»: ставка Путіна на крах України була програшною, мирна угода може загрожувати його владі — аналіз The Economist А найрадісніший день 14 квітня 2022 року, коли унаслідок влучання затонув крейсер Москва Тоді, упевнений, українці вперше усвідомили, що спроможні завдавати такої шкоди Росії. Адже цей крейсер був символом потужності Чорноморського флоту РФ, крейсер, що захопив острів Зміїний і став символом виразу «русскій воєнний корабль, іді нах… й». І ми його знищили.
Ще один радісний день, коли я все ж таки у складі української делегації потрапив до Японії на виставку Експо-2025 і представив наші два продукти. Там була Олена Зеленська, [міністр закордонних справ України Андрій Сибіга та інші.
А ще одним яскравим днем став той, коли ми в листопаді 2022-го придбали австрійську компанію Alufix її бренд і виробництво. Це дуже крутий актив, а бренд існує вже 60 років.
