Суспільство

Як живуть бійці АТО з післявоєнним синдромом і як їм допомагає українська влада

9 вер•NV

Кожен п'ятий воїн АТО принесе з собою до мирного життя найсильніший психологічний розлад: від замкнутості і головних болів до спалахів агресії і пияцтва. Допомога таким людям зараз майже не надається. Капітан Володимир Господинчик, який отримав поранення в зоні АТО, коли мова заходить про найскладніше на війні, говорить не про бої. Хоча їх‑то в його історії вистачає: він був під Донецьком, в секторах D і C. Але офіцер все одно говорить про інше — про посттравматичний стресовий розлад (ПТСР), крізь який пройшов сам.

“Отримав осколкове поранення середньої тяжкості. А потім,— тут капітан замовкає, але знаходить в собі сили продовжити: — Якби не дружина, давно б спився". Проблема була в тому, що після поранення він відчув себе "відпрацьованим матеріалом", який "полагодили і викинули".

Зараз офіцер продовжує службу, хоч і поза АТО, але це відчуття запам'ятав.

Через схожі відчуття пройшли ще як мінімум 9 тис. військовослужбовців із зони бойових дій. Про це говорить Всеволод Стеблюк, вчений медик, помічник міністра оборони з медичних питань. Саме стільки людей, за його інформацією,

звернулися по психологічну або психіатричну допомогу. Лікарі констатували у них гострі реакції на стрес, порушення адаптації та загострення психічних хвороб, яких раніше не спостерігалося.

Незалежні психологи схильні вважати, що Міноборони сильно занижує дані по бійцям, що страждають від ПТСР. За їхніми оцінками, близько 80 % службовців в АТО в будь-якому випадку відчували психологічні розлади. Тобто приблизно 80 тис. знають, що це таке — післявоєнний синдром, викликаний незадовільним процесом адаптації до мирного життя, соціальною невлаштованістю і відсутністю системних програм психологічної допомоги. І військовослужбовці, часто не помічаючи проблеми, місяцями живуть з ПТСР. Хоча могли б впоратися з розладом — але їх адаптацією до мирного життя мало хто займається.

"Ми можемо констатувати, що стоїмо на порозі нової епідемії ПТСР та інших розладів адаптації",— упевнений Стеблюк.

Виворіт війни

Руслан Масейков, старший сержант, служив контрактником у Збройних силах України (ЗСУ) 15 років. Був у миротворчих місіях у Косово, а в травні 2014‑го опинився в Луганській області.

Після поранення він залишив службу.

“20 травня прийняли перший бій. У деяких бійців був ступор — стоять і дивляться, не можуть зрозуміти, що відбувається",— згадує Масейков своє бойове хрещення в АТО. За тим днем були ще і ще: бійці вже не впадали в ступор, але від цього легше стало — проблеми пішли всередину. В результаті у половини товаришів по службі, на його думку, ПТСР точно є. Просто проявляється цей розлад по‑різному. У самого Масейкова це виглядає так: погано спить, погано їсть, дратується практично через будь‑яку дрібницю.

Якщо цього не зробити, то, на думку медика, вже найближчим часом в країні з'явиться велика група людей, яка втратила вміння пристосовуватися до соціального середовища і вести нормальний спосіб життя. Поки ж головним інструментом "адаптації" для багатьох учасників АТО, особливо якщо вони демобілизувалися, минаючи госпіталю і присутніх там психологів, залишаються сім'ї. А ще — такі ж воїни, які пройшли через ПТСР, і тепер готові ділитися своїм досвідом.

Прикладом тому може служити капітан Господинчик. Впоратися з післявоєнним синдромом йому допомогла дружина, яка довела офіцерові, що він потрібен їй і їх синові. А далі вже став діяти сам капітан — він пройшов курси надання медичної допомоги при ПТСР. Тепер Господинчик готовий підставити плече бойовим побратимам. “Матеріально я мало що можу. А ось сісти, поговорити, дати напрямок на майбутнє — цілком. Так і пацанам легше, і я розумію, що приношу якусь користь",— переконаний офіцер.

Матеріал опублікований в НВ №32 від 4 вересня 2015 року

Читайте ще