Суспільство

Свідок наступу 18 лютого: Натовп перетворився на великий організм, що метався в агонії

Зранку тоді хотіла написати статус: «Мирний наступ – так мирний наступ :-)» Але по дорозі заглючило телефон.

Під Верховну не встигла, бачила тільки, що на Грушевського скупчилося дуже багато ментів, і вони в шоломах на сонечку дуже нагадували чорну ікру якоїсь великої потвори.

Біля Ради вже почалися сутички. Тож я набрала кількох друзів з ЧорКому й приєдналася до них: щось відбувалося на перетині Шовковичної та Інститутської. Там народ намагався прорватися до людей під ВР, але всі підступи було заблоковано. Дуже скоро стало гаряче. Беркути зайняли позицію з даху будинків, звідти стріляли й кидали газові та світло-шумові гранати. Один з них після кожного вдалого кидка робив непристойний жест – візуалізував посил на хуй рукою і вищеозначеним статевим органом. Через деякий час загорожа з ментівських машин запалала, а якісь відчайдухи залізли через доступний вхід на дах і вигнали звідти беркутівців. Ті, до речі, не сильно опиралися, бо хоч і птічкі, але політати навіть з третього поверху бажання не мали. Підтягнулася Руда (Катерина Кобко), поряд десь активно двіжувала Іскра (.

Марічка Іскровська). А Сашка (Oleksandra Goncharuk) допомагала своїм правосєкам тримати Грушевського, і за свої героїчні дії потім отримала величезний букет квітів.

Кілька разів ВВ і беркут йшли в атаку, але їх відбивали. Народ дуже дивно реагував на водомети: півнатовпу тікало, а друга половина радісно мчала назустріч з божевільним виразом обличчя. Водомети були з гламурною рожевою водичкою, яка пахла чимось схожим на шампунь і підозріло пінилась у повітрі. У мене на куртці лишилась блякла мітка: так і не зрозуміла для чого то, за кольором одразу помітити неможливо. Вони що, на запах збиралися майданівців у метро відловлювати? Ймовірно, саме тоді й саме там була зроблена знаменита фотка: майданівець у протигазі, барикада, каміння — і поруч невинна така і мила веселка, як у мультику. Здається, я бачила, як той або якийсь подібний кадр робили. Мої знайомі та друзі по черзі отримували травми: Жені посікло руку, Богдан Тицький зловив гумову кулю ротом, і, хоч був контужений, постійно рипався продовжувати протистояння, навіть доводилося його відтягувати. Але потім здоровий глузд таки переміг.

Ми з подругами то носили каміння, то пшикали термальну воду в загазовані очі, то просто допомагали хлопцям вийти й дійти до медиків. Ірка взагалі ломанулася на бійку біля офісу Партії Регіонів, а я — засцяла, причому в прямому сенсі. У протистояннях взимку є одна важлива проблема — знайти відкриту кафешку.

Коли вернулася – за деякий час була перша атака беркутів. Її наші відбили. Так сталося і вдруге.

Тому втретє ми особливо не поспішали тікати. Те, що сили нерівні і на цей раз перевага далеко не на боці добра, я зрозуміла тільки тоді, коли поряд лишилися поодинокі майданів ці з щитами і далі вже – лавина ментівні.

Ми з дівчатами намагалися триматися разом, але поступово розгубилися. Руду й Іскру натовп поніс вперед, мене – трохи вбік. Під ноги підкотилася якась граната, я трохи пнула її вбік, і правильно зробила, рознесло тільки півчеревика. У цей момент я намагалась додзвонитися до Таньки, а в неї на дзвінку стояла весела пісенька «Я хочу перемирия». І під цю мелодію в навушниках я драпала від беркуту більшу частину дороги. Тепер, коли чую в маршрутці, нервово сіпаюсь і лякаю сонних сусідів.

Про тисняву під час паніки я багато чула в школі на уроках БЖД. Але завжди мала сумніви, що люди можуть так поводитися — ніби зовсім втрачають розум. Коли це почалося, подумала, що ось і все. Гаплик Іванович, товаріщі. Пам’ятала, що бажано не впасти, не простягати руки, щоб не зламали їх чи ребра, ну і так далі – всі інструкції за підручником. Але це все - до одного місця, дієве там було тільки одне: не треба створювати паніку. Менти почали кидати каміння в натовп, а потім — і газові гранати. Відчувала, як на голові тріскає будівельна каска від каміння. Поряд чоловікові ( був зовсім без захисту) розсікло обличчя, а він навіть не міг затулити рану – руки затисло намертво. А потім ми почали задихатися від газу, і я ледве змогла попросити чоловіка, якому придавило тільки ноги, він був вище, зняти з мене маску, яка дуже заважала хоч якось дихати. У людей почалася паніка. Жінки кричали. Натовп перетворився на великий організм, який безтямно метався в агонії. По головах летіло каміння, десь далі – зривалися гранати. А там, спереду, можна було розрізнити крізь дим,

що окремих людей витягають якісь абсолютно безстрашні хлопці. Раптом вони зникли, і на барикаді з’явились менти, які теж витягали народ, але після того накидувалися бити, особливо, якщо хтось був в екіпіруванні.Тоді стало страшно по-справжньому. І такі дурні думки почали в голову лізти: чи пофіг мені зараз на те, що Руда, що десь там попереду, може, вже і вмерла, чи не пофіг, хто ж здасть мої книжки в бібліотеку, і як буде сумно комусь їх здавати; і як воно буде сидіти в тюрмі, бо ж в рюкзакові в мене чоркомівський прапор.

Врешті-решт мене витягли менти за наплічник.. Пару разів вгатили по спині дубіналом, але якийсь вв-шник сказав, що це ж дєвка, і мене просто далі вишвирнули через коридорчик ментів до метро, по дорозі відпускаючи коментарі щодо моєї належності до однієї з найдавніших професій. Біля метро Хрещатик лежали затримані: вони були побиті, у декого — розбиті голови, один втратив свідомість. Я намагалася надавати їм допомогу, поки не прибули нормальні лікарі й медики від беркуту та МНС. Ще у кожного питала прізвище і номер близької людини, щоб повідомити родичам,

але цю кухню швидко просік беркутівець, приєднавши мене до купки затриманих, але без морди в пол і наручників, бо ж, як уже з’ясували, — дєвочка. Поряд пропливла Руда (о, думаю, більш-менш жива), підійшла до мене, я їй порадила звалювати і вона пішла з розгубленим виглядом. Коли повернулася спиною, я побачила, що від її рюкзака лишилися самі клапті.

І врешті-решт – найдивніше. Я вже почала уявляти, як нас зараз погрузять в автозак, слава богу, якщо в автозак і в райвідділок, а не в ліс чи Дніпро. І тут підійшов якийсь беркут, єдине, що пам’ятаю – сині очі і трохи сиві брови, інше –під маскою. І наказав відпустити затриманих. Його трохи здивовані колеги возилися з перекусюванням пластикових хомутів на руках і відпускали різні зауваження. Він спитав: «Ходити можете?» … «Так валіть звідси!». Затриманих довго припрошувати не довелося. Я навіть подякувала, а він сказав щось на кшталт «Бог все бачить», і додав – «А ти, дура, додому валі, а не туди, поняла?». Може, в них автозаки скінчилися, а може, віддали наказ не затримувати, бо вже мали намір перестріляти нафіг всю ту майданівську наволоч.

Тоді я сприймала це як чудесний порятунок.

Біля м. Хрещатик вже лежали мертві люди. Там точно була жінка, потім дізналася її ім’я – Дворянець Антоніна. Жаху тоді не було, всередині все заніміло і ніби тягнуло якусь одну невиразну ноту. Я обішла аж збоку Бессарабки, потім вийшла на Майдан. Сіла на сходи біля стели, туди ще не дійшли. Усе позаду було у вогні, телефони подруг не відповідали, тільки тоді помітила, що маю кров у чоботі, і зав’язала собі ногу залишками бинтів. У ту ніч я лишилася на Майдані, бо ж добиратися на Троєщину сил і натхнення не було зовсім. Під вечір нарешті прокинулася Танька (Таня Ліходєєва), і вночі вона довгими лакованими нігтиками запихала фітілі до коктейлів та відлучалася принести ще матеріалів. Запихати манікюром тряпки в пляшки - дуже зручно, а от замотувати - не дуже. Ще пам’ятаю, як Аня Андрашко майже цілу ніч робила коктейлі під будинком профспілок, який вже починав палати, туди підтягнулось кілька жінок, я не питала імен, ми навіть не одразу помітили, як по коктельній фабриці почали пуляти згори. Коли робиш одноманітні дії, і на них зосереджений - не думаєш про фігню. Нарешті мене почало остаточно вирубати, і я знайшла собі місце в обігрівальному наметі. Атмосфера тієї ночі й ранку – то, мабуть, тема для окремого посту.

Два роки тому до мене остаточно дійшло, якою буває ціна мрії. І що невинні листопадові танці в дощовиках, схожих на гігантські презервативи, іноді закінчуються саме ось так. А історії цій кінця-краю не видно.

(С) Єлизавета Жарікова

Читайте ще