Національний перелік елементів нематеріальної культурної спадщини України поповнився п'ятьма пунктами, повідомило Міністерство культури та інформаційної політики.
Отже, тепер під охороною держави:
- бджільництво у Сватівському районі Луганщини;
- гуцульське художнє різьблення по дереву;
- обряд Маланки у селі Білелує Івано-Франківської області;
- бісероплетіння жіночих прикрас на Прикарпатті;
- вишивання жіночої сорочки на Гадяччині.
Бджільництво
Це перспективна традиційна гілка українського тваринництва. У межах галузі виробляється мед, віск, перга, прополіс, а запилення бджолами допомагає виростити найкращий урожай сільськогосподарських культур.
До війни бджільництво активно розвивалося у Луганській та Донецькій областях. Окрім Сватовського, також у Старобільському та Щастинському районах Луганської області.
Тепер вони перебувають під російською окупацією. Луганський обласний центр народної творчості у 2015-2020 роках проводив щорічний фестиваль "Луганщина – це Україна" у Рубіжному, Сєвєродонецьку, Кремінній, де народні майстри та колективи демонстрували свої здобутки.
Різьба по дереву
Цей промисел на Гуцульщині пояснюється тим, що етнографічний регіон багатий на ліси, тому давно тут розвивалися різні види обробки деревини, у тому числі й художня. Це декоративно-ужиткове мистецтво походить від зарубок на корі дерева та різьблених знаків, що означали приналежність до чиєїсь власності (ділянки землі, дороги в лісі тощо).
Різьблення по дереву було пов'язане з язичництвом, на духовний світ та естетичні уявлення гуцулів впливала природа Карпат. Пізніше язичницька символіка змішалася з християнською (що помітно у геометричних орнаментах). Гуцульський візерунок на дереві переважно складається з геометричних чітких елементів, тоді як, наприклад, у різьбленні Полтавщини переважають анімалістичні та рослинні мотиви.
Маланка
Це українське народне та церковне свято, яке відзначають перед днем Святого Василя (1 січня за григоріанським календарем та 14 січня за юліанським);
обряд із традиційним перевдяганням у тварин та фольклорних персонажів.
Бісероплетіння
Дослідження бісероплетіння Карпатського краю вперше зробив Антон Будзан у статті "Художні вироби з бісеру" 1976 року. Роботи інших дослідників – "Українські народні прикраси з бісеру" Олени Федорчук та "Бісерні прикраси Карпатського краю" Марії Чулак.
Як зазначають вчені Богдан Тимків та Оксана Семяник, у кожному гуцульському селі сформувалася своя кольорова гама, форми, техніки та орнаменти.. Це ремесло прийшло на західноукраїнські землі через Чехію, яку вважають світовим центром бісероплетіння. Спочатку ця справа була привілеєм аристократії та церкви, атрибутом одягу священиків. Згодом прикраси із бісеру стали святковим елементом одягу жінок.
Гадяцька вишивка
На відміну від інших вишитих сорочок, гадячу вишивають синіми нитками - цим вона відрізняється від інших. Сині нитки продавали на базарах Гадячські євреї. Вони через свої торговельні зв'язки імпортували нитки з Індії. Колір "індиго" не був широко доступним в Україні, барвник був досить дорогий, адже тут не було для нього сировини. Сорочки Гадячини є візитівкою краю.
