Китайський підприємець Лу Хен за останнє десятиліття сформував один із найбільших у світі портфелів IPv4-адрес, скуповуючи або беручи в управління невикористовувані діапазони в Африці та здаючи їх в оренду компаніям за межами континенту. Про це повідомляє The Wall Street Journal.
Хен почав займатися цим бізнесом ще у 25 років. Його модель ґрунтується на простій логіці: багато африканських організацій та інтернет-провайдерів історично отримали більше IPv4-адрес, ніж реально використовують. Підприємець викуповує ці «надлишкові» ресурси або бере їх в управління, після чого здає в оренду міжнародним компаніям, які відчувають гострий дефіцит IP-адрес.
За оцінками WSJ, пов’язані з Лу Хеном структури нині контролюють понад 10 млн IPv4-адрес. На вторинному ринку кожна з них може коштувати близько $50, тоді як оренда зазвичай приносить 5–10% від цієї вартості на рік, що робить такі активи стабільним джерелом доходу.
Попит на IPv4 зберігається високим, оскільки близько половини світового інтернет-трафіку досі працює через цей протокол, а загальна кількість адрес обмежена приблизно 4,
3 млрд комбінацій. Перехід на IPv6 відбувається повільно: він потребує значних інвестицій, а багато застарілих пристроїв і систем узагалі не підтримують новий стандарт.
Водночас діяльність Хена викликала гостру критику в Африці. Місцеві інтернет-провайдери та IT-компанії заявляють, що масовий «вивід» IP-адрес за межі континенту гальмує розвиток цифрової інфраструктури та створює дефіцит ресурсів для локальних ринків. Частина учасників ринку вже подає позови та вимагає втручання регуляторів.
У конфлікт залучений і AfriNIC — африканський регіональний інтернет-реєстр, який наполягає, що IP-адреси, виділені для Африки, не повинні використовуватися за її межами. Сам Лу Хен заперечує звинувачення, стверджуючи, що діє в рамках законної ринкової моделі та фактично створює вторинний ринок для ресурсу, який інакше простоював би.
Ця історія стала одним із найяскравіших прикладів того, як обмеженість IPv4 перетворила технічний стандарт на глобальний фінансовий актив — і водночас на джерело міжнародних суперечок між бізнесом, регуляторами та цілими регіонами.
