Поки виробникам і на суп гороховий не вистачає, новітні феодали колекціонують державні нагороди 11-12 жовтня у Тернополі нарешті відбувся Міжнародний інвестиційний форум. Уже восьмий за рахунком, він так традиційним і не став. Знову нові обличчя інвесторів і здебільшого старі – місцевих підприємців, особливих серед латифундистів. Мимоволі пригадалися рядки з поеми Олександра Грибоєдова «Лихо з розуму»: «Будинки-то нові, та забобони старі». Адже навіть папуаси вже знають про непрацюючу на Тернопіллі обласну раду, розбиті дороги, затримки з поверненням ПДВ, «відкати» й корупцію по всій владній вертикалі. Єдине, що тішить душу, очікуване підписання угоди з Євросоюзом.
Легше верблюду пролізти через вушко голки, ніж хабарнику – в ЄС? Можливо, через це Курганська область (Росія) спустила на гальмах підписання рамкової угоди з Тернопільщиною, «хоча віртуально ми її вже уклали, так би мовити, по електронці. Єдине, що хотіли засвідчити домовленість про співпрацю привселюдно», – пояснює дипломатичне фіаско начальник управління зовнішніх зносин, зовнішньоекономічної та інвестиційної діяльності Тернопільської ОДА Василь Кравець.
На запитання, чому на форум завітало лише дві зарубіжні делегації – з Польщі та Литви, просто каже: «Навесні можна всюди поїхати: тепло, гарно, а зараз кожний намагається вкластись у бюджет, що ще залишився. В інших державах також із грошима не дуже. Це проблема не тільки України. Проте ми і надалі будемо працювати щодо міжнародно-технічної допомоги», – окреслив він пріоритети. Тим часом, поки сусіди-поляки здебільшого тільки оглядали, литовці постійно підкреслювали готовність підставити плече. – Коли вступите до Євросоюзу, вам доведеться багато працювати і виконати багато важливого, через що ми вже пройшли і вже це зробили. Тому наші спеціалісти готові допомагати, – наголосив мер самоврядування Тауразького повіту, голова ради регіонального розвитку Тауразького повіту Петрошіус Пранас. – Ми бачимо, в яких галузях можуть зав’язатися тісні зв’язки між нашими і вашими бізнесменами, дуже багато доброго є у вашій країні. Загалом у всіх сферах життя – культурі, спорті, бізнесі, соціальній сфері. Цим потрібно обмінюватись. Щодо результатів вступу до ЄС, пан Пранас зазначив,
що за 5 років у Литві багато зробили для покращення інфраструктури. Напевне, це важлива проблема і для вас, припустив поважний гість. «Після вступу до Євросоюзу перед Україною відкриються великі фінансові можливості. Вам потрібно використати наш досвід. Там (в ЄС – автор) зовсім інші правила гри, і до цього потрібно серйозно готуватися. Грошей так просто не дають: їх треба буде адмініструвати за правилами, що діють в ЄС. Ми це вже добре знаємо», – зазначив мер самоврядування Тауразького повіту. Скажімо, за цей час Тауразький регіон отримав 220 млн. літов, тобто 72-74 млн. євро. Однак не всі проекти ЄС повністю фінансує, часом виділяє значну частину витрат, а решта – з місцевого бюджету. Аналізуючи економічний потенціал регіону та результати попередніх форумів, заступник голови ТОДА Василь Гецько вважає найбільш вдалим минулорічне зібрання інвесторів. Оскільки ряд озвучених тоді проектів реалізували. Зокрема, побудовано крохмальний завод, тепличний комплекс, яблуневий сад, зерносховища. Щодо проекту «Чисте місто», виготовлено проектно-кошторисну документацію та передано мерії Тернополя для пошуку інвесторів.
Інвестори є - як внутрішні, так і закордонні. Також міська влада повинна знайти та виділити земельну ділянку під будівництво. Однак «а віз і нині там». Кожний пре свого плуга Утім поки влада чекає на новий конфлікт із Малашівцями, місцеві виробники покладаються лише на себе. Хоч і не проти впрягти у плуга інвестора, чи той дядько з товстим гаманцем походить із місцевих, чи приїхав з-за кордону. Не випадково, що першим переможцем конкурсу «Кращий інвестор 2012 р.» у номінації «Кращий вітчизняний інвестор» визнано Тернопільський молокозавод. – Та з переробників лишились тільки я та ще пару підприємств, – констатує голова правління ПАТ «Тернопільський молокозавод» Віталій Ковальчук. – У Верховній Раді тільки в першому читанні розглянули законопроект про перехід на паперову упаковку, а Ви вже почали розливати молоко у картонні пакети.
– Так, законопроектом передбачено, щоб виробники перейшли на упаковку з паперу. Відтак нам можуть заборонити упаковувати молочну продукцію у плівку. Зрештою, картонна упаковка зручніша для виробника. Але споживач мусить мати дешевший і дорожчий продукт.
Плівка здешевлює вартість продукту десь на 50 коп. за 1 кг. Але проблема в тому, що плівка швидко рветься. Відтак втрати на 1 кг молока досягали 20-30 коп. У підсумку різниця в ціні для виробника зменшується на 30-40 коп. Щодо якості, запропонована нами продукція в картоні відрізняється від розфасованої у плівку. Скажімо, молоко у картоні підлягає низькотемпературній пастеризації. Це означає, що воно краще засвоюється організмом, у ньому не відбулась деформація складових, не так гине лактоза, альбумінна та глобулінна групи білків, адже чим нижча температура пастеризації, тим продукт кращий. Якщо молоко від корови виходить при температурі 37 градусів, і це найкраща температура для його засвоєння нашим організмом, а ми пастеризуємо при 76 градусах. Ця норма залишилася ще з часів Радянського Союзу, бо при існуючих технологіях лише тоді молоко зберігалось 36 годин. Але зараз завдяки високій гігієні на підприємствах, герметичній упаковці стандарти змінилися. Наприклад, в Європі вже випускають продукцію у картонній упаковці терміном зберігання 21 день, але вона пройшла пастеризацію при 73 градусах.
Я вважаю, що це найкраще молоко, піддане промисловій обробці, і ми до цього йдемо, вже поміняємо старе обладнання на принципово нове. – Якось Ви обмовились, що заради переоснащення завод узяв банківський кредит. – Так, адже щоб запровадити низькотемпературну пастеризацію та замінити плівку на картон, наш молокозавод витратив приблизно 50 млн. грн. А ми хочемо ще на 3 градуси понизити температуру пастеризації, і на це потрібно ще 20 мільйонів. Термін окупності вкладених коштів – 10 років. Тому беремо кредити. Бізнес, пов'язаний із випуском свіжої молочної продукції, взагалі дуже повільно окуповується. Доказ тому, що у нашому краї аграрників лишилось тільки два молокозаводи – у Тернополі та неподалік Кременця. Бажаєте черевики з чорного ската чи зеленого крокодила? Можна фіолетові або у горошок До сорому нашого уряду, саме напередодні Інвестиційного форуму в Тернополі директор столичного Інституту стратегічного партнерства Вадим Денисенко заявив, що за останні 3 роки в Україні фактично зникли чотири галузі економіки – з виробництва взуття, аудіо-, відео та побутової техніки,
спорттоварів. «Залишилися тільки окремі групи товарів, які ще виробляються в країні», – наголосив він, пославшись на дані Державної служби статистики. Тим часом у ТРЦ «Подоляни» місцеві умільці-підприємці демонстрували власноруч виготовлені меблі – від розкішних різьблених до дитячих ліжечок, якісний та зручний одяг і взуття, подушки, вироби ковальства. Скажімо, як було пройти повз півметрового чоловічого черевика? – Ми шиємо взуття аж до 50-го розміру. Можемо зробити меншими великі черевики і навпаки. Причому шиємо виключно з натуральної шкіри, навіть з алігатора. От дивіться, у мене черевики зі ската, – без зайвої скромності демонструє свої ідеально пошиті, блискучі, з дивним малюнком туфлі власник взуттєвої фірми «Територія взуття» Юрій Хоміцький. – У нас найкращі на Тернопільщині майстри, а працюють понад 40 людей. І всі податки сплачуємо. – Ми дотримуємось усіх технологій, вставляємо супінатор, користуємось дорогим клеєм, а не дешевими токсичними. Ми не економимо на виробництві, бо ж самі ходимо у нашому взутті. Тим часом у китайських туфлях, до речі,
також не дешевих, задники роблять просто з картону. Людині варто потрапити під дощ або навіть намочити ноги, як капці розлазяться, втрачають вигляд. А ми даємо рік гарантії. Якщо замовник звертається, безкоштовно усуваємо недоліки, навіть якщо це не з нашої вини. Займатися виробництвом дуже складно. Легше поїхати у Хмельницький і там придбати, а тут перепродати. Не секрет, зараз ціна не відповідає якості, – додає його дружина, пані Неля. – До нас звертаються зі всієї України. Дивіться, такі черевички замовляла наречена зі Львова, – жінка демонструє ексклюзивні ботільйони бузкового кольору, – молода пара робила фіолетове весілля, а взуття замовили у нас. Тож, може, Україні почати «реанімацію» легкої промисловості з Тернопілля? Колиндянський горох – це вам не «Мівіна» Не знаю, чи випадково, що на «подолянській» ВДНГ поруч із викуваною «Конституцією» розмістилася виставка продукції ТзОВ «Техпродпостач», що в с. Колиндяни на Чортківщині. Із десяток видів супів, каші швидкого приготування, киселі. Дивлюся склад – усе, як у дитинстві: плющена чи сушена крупа та овочі,
але без фарбників, покращувачів смаку, емульгаторів. Чому ж цієї смакоти не видно на розрекламованих прилавках у «Сільпо» чи «Новусі»? – Ми вже 3 роки виготовляємо гороховий та гречаний супи, харчо, киселі, плющені перловку і горох – усе швидкого приготування і навіть спеції до перших страв. У нас багато цікавих розробок, але ми орієнтовані на ринок. Зараз у прайсі 29 видів, а можемо виготовляти 35 і більше. Ціна навіть із торговими накрутками не перевищить 3-4 грн., – пояснює директор товариства з красномовним прізвищем Євген Хліборобов. – Чому нашої продукції немає у супермаркетах? – перепитує співрозмовник. – Бо великі торгові мережі виставляють великі вимоги, але не до якості продукції, а до фінансової спроможності виробника. За вступ у мережу треба заплатити 1-2 тис. грн. і ще не менше тисячі за кожний вид продукції. Уявіть, скільки за весь асортимент. Вони (супермаркети – авт.) пояснюють це витратами за послуги мерчендайзера, маркетингу. При цьому якщо упаковка супу розірвалася, магазин не несе за це відповідальності. Є мережі, де потрібно платити за рекламу у газетних тижневиках,
що вони друкують. Поки говорю з Юрієм Миколайовичем, біля нас зібралося декілька відвідувачів. Скориставшись паузою, приємна літня жінка цікавиться, де продаються супи. – Ми постійно беремо участь у ярмарках. Недавно, аби здешевити продукцію, яскраву упаковку замінили прозорою плівкою, – каже пан директор. – От приїхали на Форум шукати інвестора. Бо задумів багато, потрібні кошти. Хоча нам не так просто знайти інвестора, це ж не горілка, м’ясо чи молоко. Тим часом завдяки застосованим технологіям обробки з напівфабрикату горохової крупи навіть можна пекти оладки або робити пюре. При цьому господині на третину менше використовуватимуть газу чи електрики. Тобто така собі колиндянська «Мівіна», але висококалорійна і справді без ГМО. Та коли на Тернопільщині обласна влада оголосила про створення мережі соціальних магазинів, де б продавалася продукція місцевих виробників, ніхто навіть не згадав про підприємство з Чортківщини. Хоча ТзОВ «Техпродпостач» усі податки платить у місцевий бюджет. А скільки таких постачальників є в регіоні?! Наразі не відомо, чи зацікавився хтось з інвесторів колиндянським «Продпостачем», але їхній гороховий суп так і хочеться спробувати. Тож може дрібному бізнесу потрібно не ловити журавля-мільйонера десь у хмарах, а шукати місцеву грошовиту синичку? Жанна Попович ("Номер один")
