Проблема доступності якісної та безпечної донорської крові і її компонентів нині актуальна в усьому світі. В Україні, зважаючи на наслідки бойових дій у зоні АТО, це стало питанням життя і смерті. Про діяльність обласного Центру служби крові розповів його керівник, заслужений працівник охорони здоров’я України, кандидат медичних наук Петро Лучанко.
Нема ні тест-систем, ні сетів Служба крові – одна з головних галузей вітчизняної системи охорони здоров’я та національної безпеки країни. Втім, і донині не створено єдиної системи управління закладами служби крові, а отже, відсутня загальнодержавна Концепція, стратегія й тактика її розвитку. - В Україні немає Національного центру служби крові, немає центру збору інформації та можливості розподіляти й доправляти кров. Тому й склалася ситуація, що одні лікувальні заклади її потребують, в той час коли інші утилізують, і виходить, що нікому управляти цією ситуацією, - розповідає Петро Лучанко. У нинішні часи, коли Україна перебуває у стані війни, держава має подбати про спецзабезпечення препаратами крові. Раніше,
ще за часів Союзу та у перші роки Незалежної України, на території кожної області діяли спецмедбази, де були певні запаси на випадок якогось стихійного лиха чи надзвичайних ситуацій. Згодом ці заклади розформували, майно десь зникло і на нинішній день у нашому краї немає жодних стратегічних запасів компонентів та препаратів крові, окрім тих, що є у нашому закладі. Візьмемо, до прикладу, проблемну ситуацію, що нині склалася в медзакладах Дніпропетровська, які у великій кількості потребують препаратів крові. І знаходяться волонтери, які стають донорами, але спочатку їх потрібно обстежити, а після забору цільної донорської крові ще не один день з нею ”працювати”, це довготривалий та дорогий процес. У той же час у службі крові в кожній області є певні запаси готової, обстеженої крові, яку можна передати для лікування бійців АТО. Достатньо лише вказівки керівництва галузі - і регіони готові підготувати певну кількість крові необхідної групи. Та проблема в тому, що немає таких замовлень. - Чому б Україні не створити орган, який би координував дії Центрів служби крові?
Згідно з рекомендацією ВООЗ, оптимальна потреба для України становить 770 000 л або 12-15 мл на 1 жителя, - продовжує Петро Лучанко. - Можливо, для інших областей з великою кількістю мешканців та врахуванням усіх інших чинників ця цифра реальна. Але у нашому краї нераціонально заготовляти таку кількість, аби потім ламати голову, куди її діти. Ніхто не задається питанням, скільки коштів буде викинуто на вітер для придбання витратних матеріалів, зокрема й дорогих тест-систем, для заготівлі такої ”нарентабельної” крові. За словами Петра Лучанка, доцільніше було б визначити потреби кожної області зокрема. Приміром Тернопільщина, з огляду на ситуацію, яка склалася впродовж останніх десяти років, потребує не більше 9-10 тисяч літрів цільної крові. Більше того, на рівні держави не узаконено міжвідомчих фінансових відносин, що дозволяють оперативно передавати кров з одних бюджетних організацій іншим. - Вважаю, що законодавчо потрібно визначити й суму витрат для заготівлі одного літра крові. Тоді держава виступає у ролі замовника, а ми – виконавця цієї послуги,
- продовжує Петро Лучанко. - Якщо надійшли кошти на рахунок - виконуємо замовлення, в іншому випадку можемо опинитися заручниками ситуації, як трапилось, до прикладу, з проведенням тендерів на закупівлю тест-систем для перевірки донорської крові. Цього року нам привезли ще за попередній рік у березні тест-систем усього на сім з половиною тисяч обстежень, яких вистачить на півтора місяця. До березня ми виживали за рахунок місцевих бюджетів. Не проведено тендеру й на закупівлю сетів для заготівлі плазми шляхом плазмаферезу. Я телефонував до Міністерства і мені повідомили, що тендер проведуть не раніше, як у вересні, а це означає, що до нас вони надійдуть вже наприкінці року. Як бути, коли тільки на рік нам потрібно проводити 80-90 тисяч обстежень. Це великі витрати, на які держава не має коштів, місцеві органи частково допомагають, але для них це непосильна ноша. Вважаю, той, хто винен, що не проведено тендерів, має відповісти. Тендери пропонують провести по-новому Щодо тендерів, які проводить МОЗ України, то їх фахівці пропонують провести в іншому форматі.
Зокрема, виділити кошти та організувати їх на місцевому рівні, створити тендерну комісію, оголосити про проведення тендеру по всій Україні, зробити все максимально прозоро. Можна залучити до цих тендерів департамент охорони здоров’я, обласну раду. Це значно скоротить терміни доставки препаратів. Так якщо у грудні оголосити конкурс, то вже за місяць регіони будуть мати тест-системи. - У нас є всього один виробник цих тест-систем, який згодом через фірми-постачальники реалізовує цю продукцію, – зазначає Петро Лучанко. То чи не вигідніше нам ”вийти” безпосередньо на фірму-виробника, ніж робити це через посередників? Тепер щодо закупівель, які стали у два рази дорожчі, адже «прив’язані» до курсу американського долара. Зараз одна тест-система коштує у два рази дорожче, ніж торік. У нас була квота на витратні матеріали по сепараторах плазми. Їх було 4,5 тисячі. Долар так підріс, що тепер це становить 2 тисячі. Але кількість людей, які здають кров, в області не зменшилась, вона у межах 18-19 тисяч. Що робити? Відмовляти людям? Але якщо ми нині відмовимо, завтра не будемо мати чим забезпечити лікувальні заклади.
За часів керівництва Міністра Василя Князевича Петро Лучанко зініціював у Міністерстві охорони здоров’я відділ трансплантації та служби крові, у штаті було троє осіб. Але згодом прийшов інший Міністр й усі спроби створити повноцінну службу знівелювалися. І донині не створено в Україні Національного реєстру донорів та єдиної інформаційно-аналітичної бази даних, про яку всі говорять, але ніхто не поспішає займатися. Останніми роками політика у виготовленні препаратів крові зробила значний крок. Це має бути якісний продукт, а для цього потрібне дороге обладнання. - Тому всі невеличкі станції, які роблять 50 і менше літрів крові, не повинні цим займатися, бо вони є збитковими, а кошти витрачені надарма, - заявляє пан Лучанко. - Вважаю, що в області має бути один Центр крові, немає значення де, але там, де є найбільше донорів. На завершення Петро Лучанко підкреслює: раніше Міністерство охорони здоров’я дбало про те, аби у медичних ВНЗ студенти проходили курс із трансфузіології, була визначена певна кількість годин на цю дисципліну. Нині ж ситуація така, що і курсу немає, і навіть ту невелику кількість годин, яка відводилась на навчання, значно скоротили. Але потреба у спеціалістах залишилася. Лариса Лукащук
