Етнограф Федір Потушняк зафіксував у селі Осій незвичні звичаї: серп у домовині, «деревище» та весільний чепець.
1 листопада на Закарпатті традиційно вшановували пам'ять померлих – передає Район. Історія з посиланням на фейсбук-сторіннку Ужгородського замку.
Цього дня люди відвідують кладовища, впорядковують могили рідних, запалюють свічки, приносять квіти та моляться за душі тих, кого вже немає поруч. За цими звичними сьогодні діями стоїть багатовікова культура пам'яті, у якій переплелися християнські уявлення, родинні традиції та давні народні вірування.
Про маловідомі особливості поховальної обрядовості Закарпаття розповідають матеріали відомого закарпатського етнографа, дослідника та письменника Федора Потушняка. Його рукописи й машинописи зберігаються у фондах Закарпатського обласного краєзнавчого музею ім. Т. Легоцького.
Особливу увагу дослідник приділяв звичаям рідного села Осій. У рукописі «Етнографічні матеріали з с. Осій», у розділі «Смерть», він описав місцеві традиції, пов'язані з похованням та облаштуванням місць спочинку.
Зокрема, Потушняк зафіксував місцеву назву кладовища – «тинитув»,
утворену від угорського слова temető. Один із сільських цвинтарів розташовувався на пагорбі біля церкви й не мав огорожі. За словами етнографа, так повелося здавна. Інший цвинтар був на околиці села та призначався для худоби.
Дослідник записав і місцеву назву труни – «деревище». Її виготовляли з дерева, надаючи характерної форми: ширшої біля голови та вужчої в ногах. Могильні хрести переважно були дерев'яними. Водночас Потушняк згадував і кам'яні хрести, які колись стояли на цвинтарі, однак згодом традиція їх виготовлення занепала.
Цікавими були й особливості оздоблення поховань. На могилах садили дерева, тоді як звичаю висаджувати квіти на той час не існувало. Дитячі поховання прикрашали «пантликами» – стрічками та «шириночками» – хусточками. Це свідчить про особливе ставлення до оформлення могил дітей та існування окремих обрядових традицій.
Серп у домовиніОдин із найцікавіших документів музейної колекції – машинопис дослідження Федора Потушняка «Серп в похороннім обряді». У ньому етнограф описав незвичайний звичай, свідком якого став у 1948 році під час похорону в селі Осій Іршавського району.
Коли тіло померлого вкладали до домовини, одна з жінок поклала йому на живіт залізний серп. Згодом місцеві мешканці пояснили дослідникові, що так робили, аби небіжчик «не ріс», тобто щоб його тіло не розпухало після смерті.
За спостереженнями Потушняка, цей звичай побутував не лише в Осої, а й в інших населених пунктах Іршавщини та Закарпаття. Етнограф намагався з'ясувати його походження та символічне значення, пов'язуючи використання серпа з народними магічними уявленнями про особливі властивості залізних предметів та їхню захисну силу.
Таким чином, серп у поховальному обряді був не просто господарським знаряддям. У народній традиції йому приписували особливе значення, поєднуючи практичні спостереження за природними процесами з вірою в магічні властивості заліза.
Весільний чепець як частина поховального обрядуЩе однією цікавою традицією було використання весільного чепця під час поховання жінки. Такий звичай побутував у традиційному вбранні бойкинь Воловеччини та Міжгірщини.
Весільний чепець мав не лише практичне, а й обрядове значення. Його одягали під час весілля,
а згодом використовували для поховання жінки. Цей головний убір зберігали протягом усього життя. Перед похороном із нього зрізали кольорові стрічки, залишаючи лише чорні.
У такий спосіб один предмет одягу символічно поєднував два важливі етапи жіночої долі: весілля, яке знаменувало створення нової сім'ї, та поховання, що ставало завершенням земного шляху.
Сьогодні деякі з описаних звичаїв можуть здаватися незвичними або навіть незрозумілими. Однак саме в таких деталях відкривається світогляд наших предків, їхнє ставлення до смерті, пам'яті та невидимого зв'язку між поколіннями.
Збережені у фондах Закарпатського обласного краєзнавчого музею ім. Т. Легоцького рукописи й машинописи Федора Потушняка є цінними документальними свідченнями життя закарпатського села. Завдяки його дослідженням до наших днів дійшли відомості про обряди, вірування та традиції, частина яких із часом відійшла в минуле.








Читайте також:
- Ужгород: у музеї народної архітектури та побуту експонується виставка «Етнічна палітра Закарпаття»