У четверту суботу листопада вшановують пам’ять мільйонів українців, які загинули від штучних голодів, зокрема Голодомору 1932−1933 років. У 2025 році ця дата припала на 22 листопада. О 16:00 відбувається загальнонаціональна хвилина мовчання.
NV у власній інфографіці наводить найстрашніші цифри і ключові факти, які допомагають усвідомити масштаби події, що великою мірою вплинула на розвиток української нації.
Масове убивство українців мало економічний вимір. Плани хлібозаготівель в СРСР у 1930 році зросли вдвічі в порівнянні з 1928-м. І якщо в 1929 році Союз експортував 1,3 млн тонн зерна, то в 1930-му — вже 4,8, а в 1931 році — 5,2 млн тонн, тобто за два роки вивезення зернових зросло вчетверо. Переважно (70%) це збіжжя з УРСР та україномовної Кубані, яке силоміць вивозилося з колгоспів та селянських хат.
Найбільші жертви Україна понесла у зимово-весняний період 1932−1933 років. Але вже в першу зиму після експропріацій, 1931−1932 років, голод став причиною смерті щонайменше 150 тис. українців. Влітку 1932-го Політбюро ЦК КП (б)У констатувало повну відсутність запасів борошна в Україні.
Читайте також:
День пам’яті жертв голодоморів. Як чорні дошки, закон про п’ять колосків та інші інструменти режиму Сталіна вбили мільйони українців 7 серпня 1932 року було прийнято найвідоміший нормативний акт, який перетворив події на катастрофу, пізніше визнану геноцидом українців. У цей день Раднарком СРСР видав Постанову Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперативів та про зміцнення громадської (соціалістичної) власності яка увійшла в історію як «закон про п’ять колосків». Згідно з ним, розкрадання майна колгоспів каралося розстрілом, і лише при «пом’якшувальних обставинах» могли дати 10-річний термін. На початок 1933 року за «законом про п’ять колосків» в УРСР засудили 54,6 тис. осіб, з них понад 2 тис. — до смертної кари.
Читайте також:
В Україні створили електронну мапу випадків канібалізму під час Голодомору 1932−1933 років Понад 80% населених пунктів і колгоспів України за невиконання нереальних планів заготівлі зерна потрапили на «чорні дошки» за рішенням обкомів і райкомів КП (б)У. Це означало, що місцеві жителі втрачали право виїжджати за межі свого населеного пункту, а всю їжу у них вилучали.
Апогей Голодомору припав на червень 1933 року, коли статистичні органи реєстрували десятикратно більшу, ніж звичайно, смертність в українських селах. Але насправді було зареєстровано не більше половини летальних випадків. Це помітно викривлює демографічну криву і дозволяє науковцям оцінювати кількість прямих жертв голоду в діапазоні від 3 до 4 млн (ближче до останнього числа).
Також існує поняття дефіциту народжуваності. У 2010 році Апеляційний суд Києва, вивчивши матеріали кримінальної справи за фактом геноциду в Україні в 1932—1933 роках, дійшов висновку, що через Голодомор не народилися ще 6,1 млн людей.
