За кордоном

Як зараз живе Ростовська область рф – перевалочний пункт для живих та мертвих

У відповідь на статтю про байдужість росіян, мені з ОРДЛО прислали фотографію, яка була зроблена восени у місці зберігання «груз 200».

Таких місць зберігання «груз 200» по Ростовській області багато. Бо є вантажі, які відправляються вантажними автомобілями, зазвичай це якісь близькі маршрути, а є вантажі, які тривалий час чекають на літак, щоб їх відправили кудись на далекій схід росії.

Ростовська область, так званий «ринок», Сюди привозять ще живих окупантів, з відсіля забирають те, що від них залишилося. Моргів вже давно не вистачає, тут й місцеве населення не дуже в них поміщається, бо жага до самознищення у Ростовській області така ж сама, як й по росії, тобто смертність в рази перевищує народжуваність, тому було вирішено, що «груз 200» будуть зберігати у ангарах митників, в приміщеннях автовокзалів та аеропортів.

На початку другої фази війни ще якось намагалися проводити ДНК експертизи, якось там вишукувати документи, встановлювати кому належить тіло. Зараз “списують в утіль” по наявності або документів, або рапорту з частини. Якщо тіло неможливо впізнати,

його просто запаюють у цинк й надсилають родичам. Не важливо, співпадає тіло з прізвищем чи ні.

Тут взагалі нічого, нікому не важливо. Це виглядає, як конвеєр. Поставка живої сили, вивезення мертвої.

Люди, які привозять на центри розподілу «груз 200», їм байдуже, як й кого вони везуть. Мертвим вже давно байдуже, на то вони й мертві. В ОРДЛО мертвих просто скидають з машин у лікарняному дворі й накривають брезентом. Тут вони чекають на документи з військової частини, щоб було зрозуміти куди їх вести.

«Груз 200» в ОРДЛО та на росії, це просто вантаж, який швиряють, який місяцями лежить під дощем чи сонцем, до якого усім просто немає жодного діла, окрім позбутися якнайшвидше, особливо літом, бо ж запах. Взимку, це не так страшно, зараз в ОРДЛО та на росії гарний мінус, тому ящики лежать довго.

У Ростові ящики з мертвими військовими просто складають під забором. З одного боку зупинка автотранспорту, з іншого ящики з трупами, все скрепно.

Ніякої поваги до вчорашніх «героїв». Й при житті вони були біосміття, непотріб. Й по смерті ним залишилися.

Це потім пропагандисти будуть гратися в «героїв»,

відкривати дошки пам’яті, прати пам’яті, музеї пам’яті, трясти зброєю «отомстим», «обіцяти «повторим».

Знаєте, тут усе йде по колу. У росії немає ні розвитку, ні майбутнього, ні технологій, ні якогось плану щодо соціального захисту людей – який захист, який розвиток, усім на усіх просто наплювати, усім байдуже, як вони жили, живуть та будуть жити – єдине, на чому грає росія, це минуле.

Тому сьогодні нікому не потрібні загиблі, завтра знову стануть героями, але мертвими, які не зможуть нічого сказати. Їх будуть десятки раз перепоховувати «на біс», тільки для того, щоб тримати населення у тонусі «повторим». Діти росії ще 50 років будуть жити й зростати на нових «панфіловських» історіях, де «герой росії підірвав 150 000 танків «леопард», гордитися «деды воювали» й мріяти повторити «подвіг дедов».

Саме для цього росії потрібні усі ці мертві. А от живі росіяни росії не потрібні, тому там збанкротувало 10 мільйонів росіян, 8 мільйонів росіян вже мають шалений борг за комуналку, а кремль, щоб уникнути на росії продовольчої кризи, запускає програму виготовлення сосисок з личинок мух.

Завтра на росії перестануть соромитися мільйонним втратам у цій війні. Це у 2014-му році якось було дико, коли на росію пішли перші гроби з України. Тоді це приховували, якось у кремля ще були певні застороги, недовіра до суспільства, тобто все ще очікували проявів громадянської позиції. Жодного. Жодного протесту. Жодного «ні». Жодного невдоволення.

На початку другої фази вторгнення (2022 рік), втрати росія приховувала не з позиції перестраховки, щоб не було соціального бунту, а з підстав збереження іміджу. Бо ж «Київ за три дня», а тут за тиждень 50 000 «хороших руських».

Приховування кількості загиблих для росії, це питання іміджу, а не страху перед соціальними невдоволеннями.

Бо ж «русская армія, нано-технологии, армата, непобедимая, великая»… Все це іміджевий продукт, який допомагає тримати російське суспільство у рожевих окулярах «победизма». Й на разі, поки ці окуляри сидять на носі росіян, тут будуть жерти личинок мух, бо ж будуть вірити, що це не надовго й ось-ось «всех победим».

На росії вже добре знають своє суспільство. Скільки б не було вбитих, які б втрати не понесла росіянка армія,

російському суспільству то байдуже.

Більш того, російському суспільству байдуже на поранених, там ніхто не піде у шпиталь, підтримати військових, ніхто не буде їх лікувати, протезувати, скідати гроші на подарунки сиротам.

Про мертвих на росії згадують лише на якийсь там черговий день победы, що порохом пропах, бо ж треба гордо поносити «героїв» на палицях у «бессмертному полку».

На росії раз за разом у соцмережах, хтось за запостить про те, як живуть родини мертвих «героїв», без світла, газу, у боргах, кинуті напризволяще. Або, як живуть «путінські самовари», інваліди без протезів, на російських інвалідних колясках, без пандусів та емпатії суспільства. Або, як родині привезли хоронити не її рідного, а на усі «де тіло», відповідь – не приймете це, не буде виплат. Або, як люди сміються над російськими військовими, знущаються, кидають напризволяще, бо усім байдуже. Або ж, через зниження соціального рівня життя, здороження, втрати можливості поїхати на кордон, люди починають виливати своє невдоволення та ненависть сама на військових, бо все частіше називають їх винними у бідності.

Байдужість до мертвих на росії, це норма, але саме ця байдужість до мертвих випливає з байдужості до живих.

Країна, яка мала безмежні можливості створити для людей рай на землі, де б ніхто не голодував, усі б жили на нафтодолари та отримувані гроші з використання надр, як це роблять, наприклад у Катарі, просто знищила усе, людей, надра, майбутнє, бо вибрала війну. Бо усе своє життя була байдужа до своїх громадян, а громадяни були байдужі до своєї країни.

Що ж, ось це усе, гарний приклад, як не варто жити.

Наразі на Ростровщині сніжить та морозить. Байдужі люди кайлами виколупують з гори жмурів, щось вціліле та кидають у дерев’яний ящик. Байдуже горнуть гору трупів трактором, щоб очистити проїзд для машин, які везуть дерев’яні ящики для нової партії. Байдужі люди кидають ці ящики, кидають трупи, цок-цок, глухі звуки тіл та молотка.

Байдужі люди хоронять росію, але поки цього не знають. Чи знають, але їм байдуже!

Бо по Ростовські області курсує дві колони. Одна везе на війну ще живих, друга везе з війни вже мертвих. Інколи мені здається, що саме так виглядає пекло.