Чи може Камала Гарріс стати новим Річардом Ніксоном?
У серпні, рівно п’ятдесят років тому, Річард Ніксон пішов у відставку з поста президента США. Сьогодні, коли всі погляди спрямовані на листопадові вибори президента, цей ювілей дає привід замислитися про внутрішні протиріччя політичного лідерства в Америці.
Зловживання виконавчою владою різко контрастували з досягненнями Ніксона у сфері зовнішньої політики. Будучи переконаним антикомуністом, він здивував увесь світ, вирушивши 1972 року до Китаю. Своєю стратегією тріангуляції Ніксон ефективно ізолював колишній СРСР, що в підсумку допомогло завершити Холодну війну.
Чи може такий самий прорив статися знову? З огляду на зіткнення, що назріває, двох супердержав — США і Китаю — новий стратегічний прорив, звичайно, необхідний. Обидві країни, якими рухають політично вмотивовані, хибні ідеї, стали на шлях зіткнення, і реального виходу із ситуації не видно. Щоб спровокувати ескалацію конфлікту, багато не потрібно — інцидент у Тайванській протоці або Південно-Китайському морі, або ж посилення американської політики стримування.
Дональд Трамп, у разі його перемоги в листопаді, навряд чи врегулює конфлікт США і Китаю. Як і під час першого терміну, він має намір підвищувати мита. Трамп запропонував підвищити американські мита на китайський імпорт до рівня 50−60%, хоча під час першого терміну він уже підняв їх із 3% на початку 2018 року до 19% у 2020-му.
У Гарріс, схоже, немає намірів сильно підвищувати митаЯк і у випадку з попередніми митами Трампа, нове підвищення вдарить бумерангом. По-перше, мита — це податок на китайських експортерів, що підвищує ціни для споживачів у США. За даними нового дослідження Інституту міжнародної економіки ім. Петерсона, додаткові витрати від пропонованих Трампом нових мит становитимуть щонайменше 1,8% ВВП, що майже вп’ятеро більше за витрати, які виникли через перший раунд його мит.
По-друге, я вже давно пишу про те, що мита на китайські товари жодним чином не скорочують загальний розмір зовнішньоторговельного дефіциту в економіці США, яка страждає від нестачі заощаджень. Мита перекладають цей дефіцит на інших (як правило, дорожчих) іноземних постачальників.
Саме це сталося після підвищення мит під час першого терміну Трампа: двосторонній дефіцит у торгівлі з Китаєм скоротився, але це скорочення було з лишком компенсовано зростанням дефіциту в торгівлі з Мексикою, В'єтнамом, Канадою, Південною Кореєю, Тайванем, Індією, Ірландією та Німеччиною.
У Камали Гарріс, схоже, немає намірів сильно підвищувати мита. Але вона явно схильна підтримати обрану Джо Байденом доктрину «маленького двору за високим парканом», яку голова Китаю Сі Цзіньпін називає політикою «всебічного стримування, оточення та придушення» Китаю. Це означає збереження байденівських мит (здебільшого успадкованих від Трампа), цільових санкцій, а також стратегії позбавлення від ризиків і перенесення виробництва в дружні країни. Хоча антикитайські підходи, успадковані Гарріс від Байдена, виглядають менш агресивними, ніж потенційні мегамита Трампа, навряд чи вони допоможуть деескалації напруженості.
Два кандидати, схоже, різняться в поглядах на Тайвань. Наприкінці червня в інтерв'ю виданню «Bloomberg Businessweek» Трамп зробив акцент на суто діловому підході до питання захисту Тайваню від Китаю.
Він стверджував, що, подібно до страхових внесків, «Тайвань має платити нам за оборону». Раніше Трамп тримав таку саму позицію щодо Європи, НАТО і навіть Японії: багаті країни повинні платити США за послуги захисту.
Я не підтримую такий найманський підхід до зовнішньої політики США. Але я маю визнати, що тактика Трампа цілком могла б перекласти тягар стримування Китаю зі США на Тайвань. Це було б позитивно — тією мірою, якою могли б зменшитися прямі протиріччя між двома наддержавами. Однак це не стратегічний рецепт урегулювання конфлікту.
Ані Трамп, ані Гарріс не схильні до завершення конфлікту між США та Китаєм, однак можна побачити потенційний натяк на можливість ніксонівського прориву у відносинах із Китаєм у тому факті, що Гарріс обрала губернатора Міннесоти Тіма Волза кандидатом у віцепрезиденти.
Як і в колишнього президента США Джорджа Буша-старшого, який очолював американське представництво в Пекіні в 1974−75 роках, у Волза особливі зв’язки з Китаєм. Уперше він вирушив туди як учитель 1989 року, саме під час трагічних подій на площі Тяньаньмень. Саме вони визначили його погляди на те,
що пізніше він назвав «немислимими» тенденціями в Китаї. Волз навіть вибрав днем свого весілля 4 червня 1994 року — п’яту річницю трагедії на площі Тяньаньмень.
З урахуванням цього досвіду Волз, будучи конгресменом у 2007−2019 роках, приділяв багато уваги захисту прав людини в Китаї. Він підтримав резолюцію, присвячену 20-й річниці червневих подій 1989 року, а також дії Конгресу на підтримку китайських активістів, включно з Чень Ґуанченом, Лю Сяобо і продемократичними групами Тибету і Гонконгу.
Однак, крім стурбованості правами людини, а також військовою агресією Китаю в Південно-Китайському морі, Волз наголошував на важливості підтримки стійких відносин США і Китаю. За його словами, абсолютно необхідний діалог, і його «обов’язково потрібно вести». Іншими словами, він міг би забезпечити прагматизм, якого так гостро не вистачає американським позиціям щодо Китаю з їхньою посиленою синофобією.
Віцепрезиденти рідко виступають з великими політичними ініціативами. Але в цьому разі погляди Волза на Китай підвищують шанси на те, що адміністрація Гарріс зробить ініціативу в дусі Ніксона.
Гарріс і Волз поділяють стурбованість ситуацією з правами людини в Китаї, а також напруженістю в Південно-Китайському морі. Але вони також розуміють, що корекція курсу в проблематичних китайсько-американських відносинах — це невідкладний імператив.
Такі нюанси в підходах дозволили б їм одночасно вирішити кілька завдань. Вони могли б зробити своїм пріоритетом відновлення політики взаємодії, а не посилення кожної з проблем у конфліктних відносинах двох країн. Саме це дало змогу Ніксону звільнитися від ідеологічних упереджень і почати діалог із Китаєм 1972 року. Волз цілком міг би змінити баланс у китайській політиці Гарріс.
Багато хто з нинішніх геостратегічних обставин загрозливо схожий на клімат Холодної війни півстолітньої давності. Хто ще, якщо не вдумливий новий президент США, міг би пом’якшити небезпечну динаміку у відносинах з іншою наддержавою та змінити ворожнечу на конкуренцію, а ескалацію конфлікту — на його врегулюванням?
За Трампа і Байдена китайська проблема Америки поглиблювалася. Якщо в листопаді виграє Гарріс, становище може змінитися.
NV має ексклюзивне право напереклад іпублікацію колонок ProjectSyndicate Републікація повної версії тексту заборонена
Оригінал
CopyrightProjectSyndicate 2024
Приєднуйтесь донашого телеграм-каналуПогляди NV
