Джиммі Картер, головний довгожитель серед американських президентів, пішов з життя 29 грудня 2024 року. Він також найдовше з усіх перебував у ролі відставного глави держави, залишивши Білий дім у січні 1981 року, після поразки від Рональда Рейгана. NV нагадує основні віхи життя Картера.
…У грудні 1974 року колишній губернатор Джорджії Джеймс Ерл Картер — молодший оголосив про своє висування у президенти США. Реакція преси та політологів була такою: «Джиммі — хто?» Справді, серед номінантів Демократичної партії були справжні зірки політичної сцени — колишній віцепрезидент Г’юберт Гамфрі та сенатор Тед Кеннеді, один зі славної династії.
Молодшого брата Картера, Біллі, плейбоя та любителя міцних напоїв, репортери якраз у ті дні запитали, чому він так себе поводить. «Послухай, одна моя сестра проповідує Євангеліє на вулицях, друга — ганяє на мотоциклі по країні, а старший брат всерйоз думає, що стане президентом Штатів. Та я єдиний нормальний у цій родині!» — відповів Біллі.
Скептики були присоромлені: Джиммі Картер не просто переміг однопартійців у змаганні за номінацію,
а й здолав чинного главу Білого дому Джеральда Форда, ставши 39-м президентом США.
Дитинство1 жовтня 1924 року у лікарні Вайз в невеликому містечку Плейнс, штат Джорджія, народився хлопчик. Його назвали Джеймс Ерл, на честь батька, місцевого фермера. Мати Ліліан працювала медсестрою у тій самій лікарні.
Первісток Джеймса-старшого та Ліліан ріс розумним та водночас непосидючим. Його найкращими друзями були чорношкірі хлопці-сусіди, переважно діти дольників, які працювали на плантаціях його батька. Малий Джиммі був ватажком компанії, його радо вітали матері друзів. «Мало хто з'їв стільки м’яса опосумів (традиційна страва афроамериканців півдня — ред.) за своє життя, скільки я», — писав він у своїх мемуарах Пора перед світанком.
Батько не заперечував проти дружби сина з чорношкірими, хоча сам був переконаним прихильником расової сегрегації. Школи, лікарні та громадський транспорт у ті роки були окремо для білих і окремо для інших рас. Юний Джиммі вже тоді розумів безглуздість сегрегації. Саме за його президентства будуть ліквідовані останні федеральні обмеження для осіб із небілим кольором шкіри.
Важким випробуванням для фермерів півдня стала Велика депресія, котра в агросекторі затяглася до кінця 1930-х. Ті події змалював Джон Стейнбек у романі Грона гніву: тисячі землеробів залишали рідні місця й мігрували у західні штати, поки їхні угіддя переходили у руки банків або занепадали.
Картерам пощастило: завдяки зв’язкам батька вдалося отримати вигідну субсидію та пережити скруту. Джиммі тим часом спробував себе як бізнесмен. Йому, школяру, тато дав в управління акр землі. Хлопець вирощував там арахіс і сам продавав урожай.
ФлотКартер марив морем, тож із великим захопленням сприйняв запрошення стати кадетом Академії ВМС США у 1943 році. Після випуску його розподілили на USS Pomfret, там він став молодшим лейтенантом. Корабель виконував патрульні місії у західній частині Тихого океану.
З початку 1950-х майбутній президент служив на підводному флоті, де якраз готували програму атомних субмарин, вивчав устрій ядерних реакторів.
У 1952 році аварія на експериментальному реакторі канадської лабораторії Чок-Рівер спричинила часткове розплавлення, в результаті радіоактивна вода затопила підвал будівлі.
Картеру наказали вирушити в Чок-Рівер, щоб очолити американську бригаду технічного обслуговування, яка допомагала канадському персоналу зупинити реактор. Кожен член команди мав у захисному спорядженні спуститися в реактор на 90 секунд, щоб взяти участь у розборі завалів. Картер згадував, що його робота полягала в тому, щоб закрутити один гвинт — на більше часу не було через небезпеку опромінення.
Джиммі готували на офіцерську посаду на атомній субмарині Seawolf, яку заклали у травні 1953 року. Але у липні того року від раку помер Джиммі-старший. Втрата батька приголомшила молодого моряка, він вирішив демобілізуватися, повернутися у Джорджію та взяти в управління сімейний бізнес.
У політиціВирощування арахісу й торгівля добривами перетворили Картера на заможного фермера, та він встигав вести активне громадське життя. Був членом шкільної та церковної ради громади Плейнса, виступав із проповідями як баптистський пастор.
У 1962 році спробував себе на виборах у сенат штату — і, хоч переміг, був приголомшений корупцією та нечесним лобізмом, що були невід'ємною частиною політики.
У 1970-му з другої спроби став губернатором Джорджії. В інаугураційній промові він оголосив: «Час расової дискримінації скінчено», — налаштувавши проти себе прихильників сегрегаційних практик навіть із власної партії. У Капітолії штату Картер демонстративно вивісив портрет лідера руху за права чорношкірих Мартіна Лютера Кінга.
У роки губернаторства проявилася ще одна риса, яка буде притаманна Картерові-президенту — нав’язлива ідея економії та заощадливості. Він скоротив кількість агентств і відомств, що діяли у штаті, з 300 до 22, стверджуючи, що цим зберігає громадські фінанси.
У'їдливе «Джиммі — хто?» неабияк зачіпало політика. Він провів серію турне країною, кожен виступ розпочинаючи фразою: «Мене звуть Джиммі Картер, і я висуваюся у президенти».
1976Суперником Картера на виборах глави держави був Джеральд Форд. Він посів крісло у Білому домі несподівано навіть для самого себе — після вимушеної відставки Річарда Ніксона, який намагався уникнути імпічменту після Вотергейтського скандалу, посада перейшла віцепрезиденту Форду.
Кампанія 1976 року була доволі напруженою.
Вперше з 1960-го, знаменитих теледебатів Джона Кеннеді й Ніксона, претенденти провели дискусію в живому ефірі. Причому не одну, а цілих три, ще одні дебати влаштували між кандидатами у віцепрезиденти Волтером Мондейлом (демократ) та Бобом Доулом (республіканець).
Суперники обмінювалися критичними шпильками. Форду особливо діставалося за рішення пожиттєво зняти з Ніксона усю відповідальність за дії на посту президента.
У підсумку Картер отримав 297 голосів виборців, Форд — 240. Це був найменший розрив між кандидатами з 1916 року. Ба більше — республіканець здобув перемогу у 27 штатах (зокрема у всіх західних), а демократ тільки у 23 — тільки другий випадок в історії, коли президентом став політик, який переміг у меншій кількості штатів (перший — Джон Кеннеді).
Олімпіада 1980У грудні 1979 року радянські війська вторглися до Афганістану. Ця подія стривожила Захід, який побачив у ній загрозу глобальній стабільності та видобутку нафти в регіоні Перської затоки. США побоювалися, що конфлікт пошириться на Пакистан.
Окрім поставок зброї афганським партизанам,
адміністрація Картера ініціювала низку болісних санкцій проти СРСР. Одним із покарань став бойкот Олімпійських ігор, які мали пройти влітку 1980 року у Москві. Вважається, що першим бойкотувати Ігри закликав радянський дисидент Андрій Сахаров. 14 січня адміністрація Картера, яка всіляко підтримувала правозахисний рух у комуністичних країнах, підтримала заклик, установивши дедлайн в один місяць, протягом якого Москва мала вивести свій контингент з Афганістану.
За місяць нічого не змінилося. Джиммі Картер оголосив, що американські спортсмени в Росію не поїдуть, і навіть запропонував перенести Олімпіаду-80 до Греції.
До кінця травня президент МОК барон Кілланін подорожував між США та СРСР, намагаючись знайти компроміс. Але марно. Позицію Штатів підтримали усі їхні західні союзники. Тільки окремі атлети з країн НАТО змагалися у Москві під нейтральним прапором, і жодного американця.
Дві кризиІсторики вважають, що Джиммі Картеру сильно не пощастило, адже дві найтяжчі проблеми його президентства припали на один і той же час другої половини його каденції.
Внаслідок ісламської революції в Ірані 1979 року світове виробництво нафти різко впало,
ціни на світових ринках пішли вгору. Здавалося б, це не мало так вже сильно зачепити Сполучені Штати, де нафта видобувається в багатьох регіонах. Утім, падіння імпорту потягнуло за собою ріст цін на бензин.
З 1973 року в країні діяли обмеження націнок на вітчизняні нафтопродукти. У квітні 1979-го Білий дім запровадив дерегуляцію цін на нафту, однак паніка тільки збільшувалася. Вартість сирої нафти за рік зросла з 16 до 40 доларів за барель. До АЗС вишиковувалися довгі черги авто. Для Америки, «нації за кермом», настав мініколапс. Як завжди буває, подорожчання пального розігнало інфляцію, ціни у супермаркетах зростали хвилеподібно. Уряд всерйоз обговорював запровадження «купонів», тобто карток на бензин.
У липні президент Картер виступив із промовою, де оголосив про плани скорочення імпорту нафти та підвищення енергоефективності. Президент закликав громадян робити все можливе, щоб зменшити споживання енергії. Подаючи приклад, він встановив сонячні батареї для підігріву води на даху Білого дому та дров’яну піч у передпокої. Наступної зими він позував у товстих светрах,
натякаючи, що економить на опаленні приміщень адміністрації.
Та у 1980-му стало гірше. Війна Ірану з Іраком знову драматично обрушила ринки.
Згодом, коли американські нафтові компанії, застосовуючи нові технології, наростили видобуток, а на ринки надійшло більше нафти з Мексики та Венесуели, ціни припинили галопувати. Та Картер вже не був президентом.
Друга криза також пов’язана з Іраном. 4 листопада 1979 року група озброєних молодих людей захопила американське посольство в Тегерані. 66 громадян Америки були взяті у заручники, шістьом дипломатам вдалося втекти, перебігши у британське посольство. Вимогою нападників було повернення в Іран для суду і страти попереднього керівника країни, шаха Рези Пехлеві, котрий отримав притулок у США.
Президент Картер назвав заручників «жертвами тероризму й анархії». Переговори з режимом аятоли Рухолли Хомейні, котрий підтримав акцію нібито «незалежної групи студентів», не дали результату. Іранці погодилися відпустити тільки 13 людей, пізніше дозволили вивезти ще одного тяжко хворого заручника.
Тоді американські спецслужби розробили військово-рятувальну операцію Орлиний кіготь.
24 квітня 1980 року вісім гелікоптерів вирушили в Іран для евакуації людей із посольства. Потужна піщана буря змусила пілотів приземлитися. Виявилося, що дві машини не можуть продовжувати місію. Невдовзі один гелікоптер, злітаючи, випадково врізався у літак-заправник, восьмеро льотчиків загинуло. Місію згорнули. Президент Картер виступив по ТБ, взявши на себе відповідальність за провал. Хомейні заявив, що невдача американців викликана втручанням Аллаха, мовляв, буря була не випадковістю.
…52 заручників звільнили у день інавгурації наступного президента США Рональда Рейгана, 21 січня 1981 року. Низка журналістів-розслідувачів вважає, що це не було співпадінням і що команда Рейгана умисно гальмувала переговори про звільнення для створення вигідного фону під час виборів.
Після Білого домуКартер програв Рейгану вибори-1980 «в одні ворота». Рахунок голосів виборців — 489:49, причому 12 з 49 дали демократу в його рідній Джорджії.
39-й президент пішов на політичну пенсію, водночас залишившись впливовою фігурою у Демократичній партії. Правда, заклик групи однопартійців повернутися і взяти участь у президентській кампанії 1984 року він відхилив категорично.
Найперше, що зробив Картер після відставки, — поїхав у рідний Плейнс дати раду батьківському бізнесу, яким у період його державної діяльності відали трасти. Однак експрезидент заявив, що особисте збагачення не є його метою. Він пішов викладати в Університет Еморі в Атланті та заснував власний дослідний інститут, який займається проблемами правозахисту та благодійності.
З 1980-х і до кінця 2010-х років Картер об'їздив понад 100 країн із гуманітарними, дипломатичними та правозахисними місіями. Так, у 2010 році він врятував громадянина США Айджалона Гомеса від розправи з боку північнокорейської влади. Гомеса звинуватили у незаконному перетині кордону і хотіли посадити за ґрати. Після приїзду Картера до Пхеньяна режим Кімів погодився відпустити бідолаху.
2002 року Джиммі Картер став Нобелівським лауреатом — премію миру йому присудили за заслуги у справі миротворчості та захисту прав людини.
Ще одним захопленням експрезидента стали книги. Власне, мемуарами нікого не здивувати, їх публікували майже всі його попередники. Картер написав чотири автобіографічні книги.
А окрім того став автором пригодницького історичного роману Гніздо ос, дія якого відбувається у США в другій половині XVIII століття. Книга вийшла друком у 2003 році, автору-дебютанту було 79 років.
У 2016-му 90-річного Картера нагородили Греммі у номінації «Аудіокнига» за начитування своїх мемуарів Повноцінне життя. Роздуми у 90.
РозалінБудинок Смітів у Плейнсі стояв недалеко від садиби Картерів. Сім'ї товаришували.
Розалін Сміт було 17, коли сусід Джиммі, тоді кадет морської академії, вперше запросив її на побачення. Він запропонував одружитися наступного року, але дівчина дала згоду не одразу. 7 липня 1946 року вони уклали шлюб у методистській церкві Плейнса. І були разом 77 років, поки Розалін не стало 19 листопада 2023-го.
Джиммі відвідав похорон дружини на кріслі колісному. Це була його єдина публічна поява за рік.
«Розалін була моїм рівноцінним партнером у всьому, чого я коли-небудь досягав. Вона давала мені мудрі поради та підбадьорювала, коли я цього потребував. Поки Розалін була на цьому світі, я завжди знав, що хтось мене любить і підтримує», — йшлося у заяві експрезидента для преси.
У подружжя залишилися діти — Джек, Чіп, Джеф і Емі — а також 11 онуків і 14 правнуків.
Картер завжди називав шлюб найкращим рішенням у своєму житті та казав, що у цьому секрет його довголіття.
Останні роки У серпні 2015 року Картер повідомив, що йому діагностували рак печінки з метастазами. Однак вже у грудні того року було оголошено, що 39-й президент повністю видужав.
До 2020 року він відвідував недільні богослужіння, на яких час від часу сам виголошував проповіді.
«Я ніколи не сподівався прожити так довго», — зізнавався політик в одному зі своїх пізніх інтерв'ю.
90-літній рубіж подолали шестеро американських президентів. Картер у 2019 році став серед них найбільшим довгожителем, обійшовши Джорджа Буша — старшого, який помер у 94 роки та 171 день.
У 2024-му онук Картера Джейсон розповів, що дід тихо проводить свої дні у хоспісі і навіть не кожен день прокидається. Від медичних процедур Картер відмовився ще у лютому 2023 року, відтоді отримував тільки паліативний догляд.
Восени 2024 року найстаріший президент ще встиг проголосувати на виборах глави держави — за демократку Камалу Гарріс.
Вдень 29 грудня його син Чіп повідомив, що 39-го президента Америки Джеймса Ерла Картера не стало. Йому було 100 років і 90 днів.
За матеріалами Вікіпедія, Радіо Свобода, Голос Америки, Washington Post, People, DW.
