Наприкінці лютого 2026 року США зосередили на Близькому Сході найбільше військової техніки за понад 20 років. На тлі переговорів щодо ядерної програми Ірану адміністрація Дональда Трампа погрожує масштабними ударами по іранському режиму, який нещодавно жорстоко придушив наймасовіші протести проти влади аятол в сучасній історії Ірану.
Міжнародні аналітики намагаються спрогнозувати, чи є рекордне нарощування американських сил в районі Перської затоки підготовкою до великої війни з Іраном, чи лише блефом адміністрації Трампа у спробі примусити Тегеран до ядерної угоди.
Тим часом державний секретар США Марко Рубіо у лютому підтвердив, що Білий дім на переговорах з Іраном вимагає фокусу не лише на ядерній програмі країни, але й на обмеженнях щодо далекобійних іранських балістичних ракет, спонсорства Іраном «терористичних організацій у всьому регіоні», а також на ставленні іранського режиму до власного народу.
Такий широкий перелік вимог припускає, що адміністрація Трампа може бути всеройз налаштована завдати по Ірану серйозніших ударів, аніж точкові атаки по ядерних об'єктах в червні 2025 року,
під час двотижневої ізраїльсько-іранської війни.
Утм, і відповідь Ірану на дії США тепер може бути потужнішою, що загрожує значно більш тривалою і масштабною війною, припускають аналітики.
«Адміністрації Трампа цього разу буде дуже важко здійснити швидку одиничну атаку в Ірані, — цитує американський суспільний мовник PBSАлі Ваеза, експерта з питань Ірану в Міжнародній кризовій групі (International Crisis Group). — Тому що іранці відреагують так, що це зробить повномасштабний конфлікт неминучим».
NV нагадує найголовніші факти, які важливо знати про можливий новий конфлікт між Іраном та США.
Ядерна програма Ірану: чому вона знову стала головним каменем спотикання Протягом десятиліть ядерна програма Ірану залишається одним з найбільших викликів для західних країн, які підозрюють іранський режим у планах розробити ядерну зброю. Тоді як офіційний Тегеран наполягає на тому, що його ядерна програма має винятково мирний характер.
Іран розпочав ядерну програму ще до Ісламської революції, за часів шахської династії Пехлеві у 1950-х роках та за підтримки США. Цю програму розширили в 1970-х роках,
коли було сплановано побудувати Бушерську АЕС для диверсифікації енергетичної галузі Ірану та зменшення її залежності від нафти.
Програма була призупинена після Іранської революції 1979 року та таємно відновлена під час ірано-іракської війни 1980-х років, коли Тегеран взяв курс на розробку ядерної зброї. У 2002 році було виявлено таємні об'єкти зі збагачення урану в Натанзі та Араку, а в 2009 — Фордо, підземний об'єкт зі збагачення ядерного палива. Процеси, що відбуваються на цих та ніших подібних об'єктах в Ірані, вказують на потенційну здатність Тегерану розробити ядерну зброю.
На тлі цих викриттів міжнародна спільнота роками намагался тиснути на Іран з вимогою згорнути військову ядерну програму. У 2015 році за президентства Барака Обами нарешті було підписано ядерну угоду між Іраном та групою країн P5+1 (Китай, Франція, Росія, Велика Британія, США як постійні члени Радбезу ООН та Німеччина). Угода встановлювала суворі обмеження на діяльність Тегерана зі збагачення урану в обмін на зняття міжнародних санкцій. Однак під час свого першого президентського терміну Дональд Трамп вивів США з цих домовленостей,
що призвело до їх краху. Трамп вважав угоду 2015 року вигідною лише Ірану, а тому розірвав її та відновив масштабні санкції США проти Тегерану. На це Іран відповів новою активізацією своєї програми збагачення урану, а МАГАТЕ втратило можливість перевіряти ядерні об'єкти країни.
У 2021−2024 США здійснили низку невдалих спроб поновити угоду з Іраном. За даними агенції Reuters, за цей час Іран накопичив достатню кількість збагаченого до 60% урану, щоб створити три атомні бомби на його основі, довівши рівень збагачення до 90%. Як нагадує агентство АР,наразі Іран є єдиною країною у світі, яка не має ядерної зброї, хоча збагачує уран майже до збройового рівня.
Прийшовши до влади вдруге, Трамп в 2025 році розгорнув хвилю тиску на Іран з вимогою укласти нову ядерну угоду. За посередництва Омана відбулася серія переговорів між Вашингтоном і Тегераном за участі іранського глави МЗС Аббаса Арагчі та посланця США на Близькому Сході Стіва Віткоффа. Тоді Віткофф публічно припустив, що сторони могли б зійтися на допустимому рівні збагачення урану в Ірані на рівні 3,67% - але парадокс полягав у тому,
що саме така умова діяла відповідно до розірваної Трампом ядерної угоди 2015 року. Відтоді Віткофф, Трамп та інші американські чиновники стверджували, що Іран взагалі не повинен мати права на збагачення урану, на що Тегеран категорично не погоджується.
Ці раунди переговорів перервала 12-денна війна між Ізраїлем та Іраном у червні 2025 року, під час якої США завдали ударів по низці іранських ядерних об'єктів. Після того Тегеран стверджував, що йому довелося зупинити процес збагачення на всіх об'єктах
Нижче на мапі - об'єкти ядерної програми Ірану, які знову можуть стати цілями США у разі військової операції:
Водночас у лютому 2026 року нові супутникові знімки американської компанії Planet Labs PBC зафіксували, що Іран почав таємно відновлювати ядерні об'єкти пошкоджені під час 12-денної війни з Ізраїлем. Зокрема йшлося про ключові заводи з конверсії та збагачення урану в Натанзі та Ісфахані, де знову з’явилися дахи над будівлями, які раніше зазнали значних руйнувань.
28 січня 2026 року Трамп закликав Іран сісти за стіл переговорів і укласти угоду щодо ядерної програми,
пригрозивши новим ударом США, який, за його словами, буде «набагато сильнішим». Одночасно США почали нарощувати військову присутність поблизу Ірану, зокрема стягувати в регіон військові кораблі. Міністр закордонних справ Ірану Аббас Аракчі у відповідь заявив, що Тегеран готовий «негайно і потужно» відповісти на будь-яку атаку. Аракчі додав, що країна готова до «справедливої» ядерної угоди «без примусу».
У лютому 2026 року в Женеві (Швейцарія) та Омані відбулися нові раунди перемовин між представниками США та Ірану. 23 лютого з’явилася неофіційна інформація від агентства Reuters, що Іран дав зрозуміти США свою готовність піти на поступки щодо ядерної програмив обмін на скасування санкцій і визнання свого права на збагачення урану. Тегеран давно наполягає на збереженні своїх збагачувальних центрифуг нібито лише для ядерної енергетики.
Які сили стягнули США на Близький Схід і по яких американських цілях може вдарити ІранНа тлі погроз Трампа завдати нових ударів по Ірану США почали зосереджувати на Близькому Сході найпотужніші військові сили з часів вторгнення в Ірак у 2003 році.
Водночас поки йдеться здебільшого про стягування потужностей американської авіації та флоту, без нарощування наземного угруповання.
Ці сили на близькосхідних та деяких європейських базах, де розміщені війська США, наразі включають, за даними BBCта CNN:
Щонайменше 12 американських військових кораблів на Близькому Сході. Серед них — атомний авіаносець USS Abraham Lincoln, який разом із трьома есмінцями класу Arleigh Burk утворує ударну авіаносну групу. Також це два есмінці, здатні завдавати далекобійних ракетних ударів, та три спеціалізовані кораблі для бойових дій у прибережній зоні, які нині розміщені на військово-морській базі США в Бахрейні у Перській затоці. Два інших есмінці були помічені у східній частині Середземного моря поблизу американської бази в затоці Суда, а ще один — у Червоному морі. Крмі того, США терміново відправили від берегів Венесуели ближче до Ірану найбільший у світі військовий корабель — авіаносець USS Gerald Ford, який 20 лютого пройшов протоку Гібралтар, вочевидь прямуючи до Близького Сходу. Саме цей корабель нещодавно залучали до американської операції у Венесуелі та місії з викрадення Ніколаса Мадуров.
Десятки винищувачів F-35 та F-22. Супутникові знімки Planet Labs засвідчили, що принаймні 18 американських винищувачів-невидимок F-35 Lightning II п’ятого покоління вперше з’явилися на авіабазі імені Муваффака Салті на півночі Йорданії Загалом на знімках, зроблених там 20 лютого, видно понад 60 штурмовиків — це майже втричі більше звичайної кількості літаків, які перебувають на цій авіабазі. За тиждень там приземлилися щонайменше 68 вантажних літаків. На базу прибуло і кілька винищувачів E/A-18 Growler, обладнатих засобами радіоелектронної боротьби проти систем ППО та комунікаційної інфраструктури противника.
Літаки-заправники KC-135 та KC-46, які використовують для забезпечення переміщення інших літаків на великі відстані.
Командно-спостережні літаки E-3 Sentry призначені для координації масштабних операцій (кілька таких літаків було помічено на авіабазі Принца Султана в Саудівській Аравії).
Важкий військово-транспортний літак C-17A який використовується для доставки військ та вантажів.
Патрульні та розвідувальні літаки ВМС P-8A потрібні для боротьби з підводними човнами.
Стратегічний транспортний літак C-5M — найбільший у ВПС США, що використовується для перевезення особового складу та вантажів.
Літаки E-11A Bombardier Global, що служать авіаційними вузлами тактичного зв’язку.
Посилені позиції систем ППО, розгорнутих на ключових базах по всьому регіону, серед яких авіабаза Аль-Удейд у Катарі та вже згадана база в Йорданії.
https://twitter.com/INSSIsrael/status/2021922344353026091
У відповідь на помітну передислокацію американських сил та погрози військовою операцією з боку Вашингтона Іран вдався до власних заходів. У середині лютого офіційний Тегеран тимчасово перекривав Ормузьку протоку — вузький і стратегічно важливий водний шлях який є «виходом» із Перської затоки і через який транспортується 20% світових поставок нафти та газу. Іран мотивував перекриття протоки «військовими навчаннями» Корпусу вартових Ісламської революції (КВІР).
Крім того, на тлі цих навчань політичні та військові керманичі Ірану попередили США готовністю відповісти на американські удари. Верховний лідер країни аятола Алі Хаменеї пригрозив потопити військові кораблі США,
а начальник штабу Збройних сил Ірану генерал-майор Абдулрахім Мусаві попередив, що Іран буде готовий «помститися» США.
Читайте також:
Іран попередив ООН, що може вдарити по американських базах на Близькому Сході в разі атаки США Міжнародні військові аналітики вказують, що ці погрози Тегерана сприаються на ймовірно відновлений іранський арсенал із понад 3000 балістичних ракет які здатні уразити бази США та територію держав — союзників США по всьому Близькому Сходу. Згідно з оцінками Інституту вивчення війни, хоча в червні 2025 року Ізраїль знищив майже половину арсеналів Ірану і вбив частину лідерів КВІР, відтоді режим ймовірно поповнив свої запаси ракет середньої дальності майже до довоєнного рівня.
Серед потенційних цілей іранських ударів у відповідь можуть бути:
Авіабаза Аль-Удейд у Катарі яка вже була ціллю іранських «ударів помсти» в 2025 році: тут розташована штаб-квартира Центрального командування США і Центрального командування Повітряних сил США, а також Повітряні сили Катару та Британії.
Авіабаза імені Муваффака Салті в Йорданії (також відома як база Ель-Азрак),
яка є база ключовою базою Королівських ВПС Йорданії та де нині зосереджено потужні авіасили США.
Об'єкти, де дислоковані сили США, в Бахрейні, Кувейті та Об'єднаних Арабських Еміратах Серед них — база Naval Support Activity Bahrain у Бахрейні, де й базується Центральне командування ВМС США та П’ятий флот США.
Ізраїль, традиційний ворогІрану, також може стати ціллю іранських ударів у відповідь незалежно від того, чи доєднаються ізраїльські сили до операції США.
Куди битимуть США і якою може бути війна з Іраном: ключові сценаріїЗа даними джерел CNN, станом на 20 лютого Дональд Трамп продовжував зважувати доцільність ударів по Ірану, а його адмінстрація розглядала широкий спектр варіантів від вузьких цілеспрямованих ударів до тривалих операцій, які можуть продовжуватися тижнями — аж до планів щодо ліквідації деяких лідерів іранського режиму Такі ж варіанти підтверджувало і агентство Reuters.
За даними співрозмовників CNN, обізнаних із потенційними планами адміністрації Трампа, нові американські удари можуть бути набагато масштабнішими, аніж кількагодинне бомбардування іранських ядерних об'єктів влітку 2025 року.
22 лютого NYT написала, що серед цілей в Ірані США розглядають штаб-квартиру Корпусу вартових Ісламської революції, ядерні об'єкти країни та об'єкти іранської балістичної ракетної програми. Якщо ці удари не переконають Тегеран виконати вимоги США щодо відмови від ядерної програми, Трамп залишає відкритою можливість подальшої операції, спрямованої на повалення аятоли Алі Хаменеї, верховного лідера Ірану, написало видання.
Британська ВВСописала сім можливих сценаріїв того, як може розгортатися і до чого призвести війна США та Ірану.
1. Найоптимістичніший сценарій, за оцінкою ВВС — це вивірені «хірургічні» удари, які б призвели до мінімальних втрат серед цивільного населення Ірану, повалення вже ослабленого режиму та подальшого переходу до демократії в країні. Як варіант, Повітряні та Військово-морські сили США могли б задати обмежених високоточних ударів по військових базах Корпусу вартових Ісламської революції (КВІР) Ірану та підрозділів Басідж — воєнізованого формування під контролем КВІР, а також по місцях запуску та зберігання балістичних ракет і об'єктах ядерної програми Ірану.
2. «Венесуельська модель»: режим вціліє, але пом’якшить свою політику. У випадку з Іраном, як пише ВВС, це означатиме виживання Ісламської Республіки, однак внаслідок ударів США режим може бути змушений скоротити свою підтримку воєнізованих угуповань в інших країнах Близького Сходу, припинити або скоротити внутрішні ядерні та ракетні програми, а також послабити придушення протестів всередині Ірану. Утім, такий сценарій вважається малоймовірним.
3 Падіння влади аятол та заміна її військовим режимом що може бути одним з найімовірніших результатів, вказує ВВС. Протягом багатьох років кожна нова хвиля протестів в Ірані послаблювала тамтешній режим ще більше. Водночас розгалужені внутрішні безпекові структури країни зацікавлені у збереженні статус-кво — наприклад, КВІР глибоко інтегрований в економіку Ірану. Тож внаслідок атак США цілком можливо, що Іраном врешті-решт керуватиме військовий уряд, який складається переважно з діячів КВІР.
4 «Дуже ймовірний варіант» — удари Ірану у відповідь по військах США, арабських сусідах та Ізраїлю. Хоча Іран не може зрівнятися за потужністю авіації та флоту зі США,
його балістичні ракети та безпілотники здатні завдати відчутної шкоди. Окрім американських баз та об'єктів у Перській затоці Іран також може атакувати деякі критично важливі об'єкти інфраструктури будь-якої країни, яку вважатиме співучасником нападу США, як-от Йорданії чи Ізраїлю. Саудівська Аравія та ОАЕ заявили, що не дозволять США використовувати свій повітряний простір для будь-яких атак. Однак це не обов’язково вбереже їх від іранських заходів у відповідь, констатує ВВС.
5. Мінування та блокування Перської затоки. Цей сценарій вважався потенційною загрозою для світового судноплавства та поставок нафти ще з часів ірано-іракської війни 1980−88 років, коли Іран таки замінував судноплавні шляхи, а західні країни допомагали їх розчищати. Найбільшою загрозою в цьому контексті є блокування Ормузької протоки між Іраном та Оманом — однієї з найважливіших енергетичних артерій планети, через яку проходить близько 20% світових поставок нафти та 30% скрапленого природного газу. Це неминуче вплинуло б на світову торгівлю та ціни на нафту, від чаого однак постраждав би і сам Іран.
Країна залежить від експорту нафти, а її основні клієнти — це країни Азії, зокрема Китай.
6. Іран затопить військовий корабель США Військовий оглядач ВВС із посиланням на капітана одного з військових кораблів США в Перській затоці нагадав, що одним з набільших ризиків є загроза «рою дронів» з боку Ірану по одній або кількох цілях, таких як один з кораблів ВМС США. Якщо цей удар буде настільки потужним, щоб затопити американський військовий корабель та захопити в полон вцілілих члеінв його екіпажу, це стало б величезним приниженням та ударом для адміністрації Трампа. Хоча цей сценарій вважається малоймовірним, в 2000 році американський есмінець USS Cole вже був пошкоджений внаслідок теракту смертника Аль-Каїди в гавані Адена (Ємен), тоді загинули 17 американських моряків.
7. Падіння режиму та подальший хаос в Ірані. ВВС вважає такий сценарій «цілком реальною небезпекою» і однією з головних потенційних проблем для таких сусідніх країн як Катар і Саудівська Аравія. Військове втручання країн Заходу як в Іраку, так і в Лівії поклало край жорстоким диктатурам,
але не призвело до плавного переходу до демократії і започаткувало роки хаосу та кровопролиття. Тож окрім можливості громадянської війни в Ірані - подібно до Сирії, Ємену та Лівії - існує також ризик того, що «в хаосі повалення іранського режиму етнічна напруга може перерости у збройний конфлікт», оскільки курди та інші меншини прагнутимуть захистити свої етноси в умовах загальнонаціонального вакууму влади, прогнозує ВВС. «Ніхто не хоче бачити, як найбільша за чисельністю населення країна Близького Сходу — де мешкає 93 млн людей — занурюється в хаос, що спричинить гуманітарну кризу та кризу біженців», — підкреслює британська корпорація.
Найбільшою ж небезпекою ВВС називає сценарій, який полягає в тому, що Трамп вирішить почати військову операцію, аби не втратити обличчя після нарощування військ, і почне війну без чіткої кінцевої мети та з непередбачуваними та потенційно руйнівними наслідками.
47 років після Ісламської революції: на чому тримається режим аятол в Ірані Ісламська революція— один з найбільш важливих історичних переломів ХХ століття — перемогла в Ірані 47 років тому,
11 лютого 1979-го.
Вона поклала край правлінню шаха Мохаммеда Рези Пехлеві - останнього іранського монарха, який увійшов до історії своїми спробами модернізувати Іран за зразком найбільш розвинених країн та орієнтацією на Захід.
Однак окремі його реформи та курс на деісламізацію країни викликали гостру критику консервативного іранського духівництва. Щоб утримати владу, в останні роки свого правління шах Пехлеві встановив авторитарний режим: у країні заборонили всі партії, окрім правлячої, а таємна поліція САВАК жорстко придушувала опозицію.
Усе це призвело до масштабного антимонархічного руху та соціального вибуху. У січні 1979 року шах виїхав з паралізованого страйками та демонстраціями Ірану, натомість в країну повернувся висланий з неї раніше духовний ідеолог революції - аятолла Рухолла Мусаві Хомейні. 11 лютого 1979-го армія країни фактично склала зброю та визнала його владу.
Через місяць у країні провели референдум, за підсумками якого 1 квітня 1979 року в світі з’явилася нова держава — Ісламська республіка Іран. Ці події кардинально вплинули на розклад сил не тільки в мусульманському світі та на Близькому Сході,
а й у всій світовій геополітиці.
На початку 1980-го портрет аятолли Хомейні прикрасив обкладинку журналу TIME — його визнали людиною року. У супроводжувальній статті видання назвало Ісламську революцію політичною подією, «яка вплинула на світовий баланс сил більше, аніж будь-яка інша, відтоді як Гітлер захопив Європу».
Одним зі знакових наслідків Ісламської революції став її «експорт» у решту шиїтського світу. Найбільш значущим прикладом таких спроб став Ліван, де за підтримки і спонсорства Ірану виникло воєнізоване шиїтське угрупування та політична партія Хезболла.
Крім того, після перемоги Ісламської революції Іран пережив кардинальний перелом у суспільно-культурному житті, з наслідками якого країна живе досі.
У той час як повалений шах Реза Пехлеві робив спроби «вестернізації» країни, Аятолла Хомейні взяв курс на її радикальну ісламізацію. Її головною метою була переорієнтація всієї системи освіти та повсякденного життя в Ірані, його повний розрив із Заходом та відповідність найжорсткішим доктринам ісламського вчення.
Університети країни закрили на три роки — Хомейні називав їх «центрами розпусти» та вважав однією з головних «імперіалістичних» загроз ісламському режиму.
Тисячі студентів і викладачів були звільнені та виключені з вузів, сотні загинули або були репресовані в перші ж роки після перемоги революції. Програми заново відкритих університетів піддали жорсткій цензурі. До викладання не допускали лекторів, які отримали західну освіту або працювали на Заході.
Аналогічні заходи торкнулися середньої освіти, ЗМІ, кінематографа. Багато видань та телеканалів було закрито, в Ірані заборонили показувати закордонні фільми, зберігати і продавати іноземні касети.
Головними предметами в школах стали шиїтське ісламське вчення, Коран, шаріат і теорія мусульманського права. Імена класиків середньовічної літератури Ірану було забуто, багатьох сучасних авторів заборонили, а європейську та світову історію в підручниках замінили історією мусульманських країн, перш за все Ірану. У громадському й навчальному просторі панував культ Хомейні.
Мечеті та медресе стали ключовими політичними й пропагандистськими центрами: мулли координували проведення провладних демонстрацій, стежили за виконанням норм шаріату, були головними ретрансляторами ідей ісламського режиму.
Введення нововведень контролював Корпус вартових Ісламської революції (КВІР) — новостворене військове формування, покликане «захищати завоювання Ісламської революції» (на сьогодні це ключова опора режиму в Ірані).
Особливо жорстко сили КВІР стежили за дотриманням нових норм жінками — наступ на їхні права став окремим фронтом культурної революції.
Жінок зобов’язали суворо дотримуватися норм шаріату: носити чадру або хустки-хіджаби іранки зобов’язані донині. В Ірані також ввели роздільне навчання, обмежили коло професій для жінок, заборонили їм ініціювати розлучення, та поширили на жінок тілесні покарання, у тому числі за зраду батьківщині, шпигунство і подружню невірність.
Вплив культурної революції досі визначає суспільні норми в Ірані, що відображено в міжнародних рейтингах країни. За підсумками 2025 року Іран посів 176 місце зі 180 в Індексі свободи пресиза версією Репортерів без кордонів. А в рейтингугендерної рівності (The Global Gender Gap Report), що складається Всесвітнім економічним форумом, Іран у 2025 році увійшов до десятки найгірших країн для жінок (145 місце зі 147 країн).
Саме утиски прав жінок у 2022 році спричинили одні з наймасштабніших протестів в Ірані за останні десятиріччя. Поліція моралі заарештувала та катувала 22-річну Махсу Аміні за неналежне носіння хіджабу. Через 2 дні дівчина померла — це спричинило масові протести тривалістю понад 4 місяці, під час яких поліція застосувала вогнепальну зброю. 522 людини загинули, серед них 70 неповнолітніх. Десятки учасників протесту були заарештовані.
Нова і найпотужніша відтоді хвиля протестів спалахнула в Ірані в останні дні 2025-го — на початку 2026 року. Вона була спричинена падінням курсу ріала щодо долара та економічними проблемами країни. Іранська валюта втратила понад 95% своєї вартості з 2018 року, коли США під час першого президентства Дональда Трампа вийшли з іранської ядерної угоди. У січні протести охопили абсолютню більшість з понад 30 іранських провінцій — навіть ті регіони, які раніше вважалися дуже лояльними до іранських керманичів (місто Кум в центральній частині Ірану та Мешхеді на північному сході країни). Найбільші антиурядові акції спалахнули в Тегерані, Есфахані та Ширазі.
Ця хвиля опору стала наймасштабнішою в новітній історії Ірану і призвела до найжорстокіших заходів режиму у спробі придушити протести. Після того, як влада заблокувала інтернет у країні, достовірну інформацію з Ірану стало отримувати вкрай важко. За різними даними, станом на кінець січня 2026 року загальна кількість загиблих в Ірані оцінювалася від кількох тисяч до десятків тисяч вбитих протестувальників. Уряд Ірану визнав понад 3 тис. смертей. Президент США Дональд Трамп погрожував вжити заходів щодо Ірану, якщо проти учасників протестів буде застосовано силу, однак зрештою нічого не вдіяв.
