Дональд Трамп дедалі більше нагадує не президента Сполучених Штатів, а позаштатного ведучого Russia Today. Ще трохи — і його можна буде запрошувати на спільні ефіри із Соловйовим та Скабеєвою. І проблема навіть не в абсурдності заяв американського лідера, а в тому, що вони супроводжуються реальною політикою, яка підриває міжнародний авторитет США, відносини із союзниками та основи світового порядку, який сама Америка будувала десятиліттями.
Лише за останні дні ми почули стільки відвертої маячні, що коментувати її серйозно стає дедалі складніше.
Чого варті заяви про нібито 10% Донбасу, які залишилися під контролем України, на тлі успішних дій наших Сил оборони на окремих напрямках. Або розмови про допомогу Росії із захистом її нафтогазової інфраструктури від українських ударів, поки російські ракети та дрони щодня атакують українські міста.
Тобто Путін може продовжувати знищувати українську цивільну інфраструктуру, а Україна, на думку Трампа, повинна припинити удари по російській нафтовій галузі, яка забезпечує Кремль грошима для ведення війни.
Окрема історія — майже дитяча довірливість американського президента до слів Путіна про те,
що Росія нібито не передає зброю Ірану. Це при тому, що військова співпраця Москви й Тегерана давно не є секретом. А на додачу — повідомлення про можливе обмеження Starlink та розвідувальної інформації, яка допомагає Україні відстежувати російські ракетні пуски.
І, звичайно, вершина політичного абсурду — розповіді про те, що Україна нібито могла отримати американські ракети Tomahawk, а потім перепродати їх якимось угрупованням у Південній Америці. Залишилося запросити Нікіту Міхалкова до Овального кабінету, щоб той особисто розповів Трампу про українські біолабораторії та заражених птахів, яких готували для атаки на Москву.
Але найгірше, що все це — не поодинокі висловлювання. За ними простежується цілком конкретна тенденція.
Протягом останніх місяців адміністрація Трампа шукає можливості послабити економічний тиск на Росію. Історія з білоруськими калійними добривами, пом’якшення нафтових санкцій, розмови про відновлення енергетичних проєктів із Москвою, закупівлю російського дизеля — усе це складається в одну картину. Замість ізоляції агресора ми спостерігаємо спроби повернути його до великої міжнародної торгівлі.
Трамп не просто допомагає Путіну. Він власноруч знецінює американські санкції, обіцянки та міжнародні зобов’язання. Бо який сенс європейцям виконувати вимоги Вашингтона щодо відмови від російських енергоносіїв, якщо сам американський президент готовий домовлятися з Москвою?
Це вже значно ширша історія, ніж українсько-американські відносини. На наших очах відбувається демонтаж американського лідерства у світі. Причому не руками Китаю, Росії чи Ірану, а зусиллями самого президента США.
Але найнебезпечніше, на мою думку, попереду. І стосується воно вже не міжнародної політики, а того, що відбуватиметься всередині Сполучених Штатів.
У листопаді на Америку чекають проміжні вибори до Конгресу. Республіканці ризикують втратити більшість одночасно в Палаті представників і Сенаті. Для Трампа це не просто втрата політичного контролю. Демократична більшість відкриє шлях до масштабних парламентських розслідувань, перевірки рішень адміністрації, фінансових зв’язків президентського оточення та нового імпічменту. А якщо будуть встановлені ознаки кримінальних правопорушень,
питання відповідальності може вийти далеко за межі політичних процедур.
Тобто для Трампа й частини його команди ці вибори — боротьба не лише за політичне майбутнє, а потенційно й за особисту юридичну безпеку.
І тут виникає найнебезпечніше запитання: що робитиме Трамп, якщо зрозуміє, що програє?
Я не вірю, що людина, яка вже одного разу відмовлялася визнавати результати президентських виборів, спокійно погодиться з втратою республіканцями контролю над Конгресом. Вважаю цілком реальними спроби адміністративного тиску, дискредитації виборчого процесу, звинувачення у фальсифікаціях та використання федеральних інституцій у політичній боротьбі.
Не виключаю і значно небезпечніших сценаріїв — чергового витка військової ескалації проти Ірану або загострення навколо Куби. Масштабну безпекову кризу можна спробувати використати як привід для надзвичайних заходів, тиску на опонентів та втручання у виборчі процедури. Звісно, президент США не має повноважень просто скасувати вибори, але навіть спроба обійти встановлені правила здатна спровокувати серйозне протистояння.
Американське суспільство вже перебуває у стані глибокого політичного розколу. Додайте до цього можливу відмову президента визнавати результати голосування, конфлікти між федеральною владою та штатами, масові протести й політичне насильство — і ми отримаємо сценарій, який ще кілька років тому здавався немислимим.
Я цілком допускаю, що Америка може зіткнутися з гібридною формою громадянського протистояння. Не обов’язково з класичною громадянською війною, фронтами й арміями, але з масштабною внутрішньою дестабілізацією, коли різні частини суспільства та політичної системи перестануть визнавати спільні правила гри.
І це не лише мої припущення. Конгресмени з демократичного табору, з якими я спілкуюся, цілком серйозно розглядають можливість такого розвитку подій. Це не означає, що сценарій обов’язково реалізується, але сам факт подібних обговорень багато говорить про стан американської політичної системи.
Чому я вважаю, що краще не стане незалежно від результатів виборів?
Якщо республіканці збережуть більшість, Трамп може сприйняти це як підтвердження правильності своєї політики.
Якщо програють — почнеться жорстке протистояння між Білим домом і Конгресом, яке може паралізувати значну частину державної машини. А якщо президент спробує поставити під сумнів результати голосування, криза ризикує вийти далеко за межі звичайної політичної боротьби.
Для України це означає необхідність готуватися до тривалого періоду американської непередбачуваності. Навіть демократична більшість в обох палатах Конгресу не означатиме автоматичного повернення до послідовної політики підтримки України, адже президентські повноваження у сфері зовнішньої політики нікуди не зникнуть.
І найбільший парадокс полягає в тому, що Путіну навіть не потрібно перемагати Сполучені Штати. Достатньо спостерігати, як американський президент підриває довіру до власної держави, свариться із союзниками, послаблює тиск на Росію та поглиблює внутрішню конфронтацію.
Трамп обіцяв зробити Америку знову великою. Але головним питанням найближчих місяців може стати вже не те, чи здатні США керувати світовим порядком, а те, чи зможуть вони впоратися із кризою всередині власної держави.
Першоджерело: Facebook сторінка автора
