Те, що сьогодні відбувається у Франції, позбавлене ідеологічного підґрунтя, на відміну від соціального бунту 1968 року
Кілька років тому я сформулював прогноз щодо довгострокової соціальної трансформації європейських країн:
Місцеве населення, що старіє, та молодь, сформована з мігрантів і їхніх дітей.
Наскільки стабільною буде ця соціальна конструкція, залежить від того, чи зможе Європа знайти нову синтетичну ідеологію розвитку, чи загрузне в протистоянні між молодим лівим рухом, що співає «Інтернаціонал» на барикадах, і старіючим правим рухом в особі автохтонного населення.
Принада у вигляді центристської вок-ідеології, вочевидь, не спрацювала.
Воук-ідеологія розкололася на два фронтири: «парафіян істинного воук», які мігрують до лівого опозиційного спектра, та групи, що досі залишаються при владі в Європі, але морально зрадили воук-ідеологію (наприклад, почавши вимагати від українських біженців «Резерв»).
Молодь, що складається з мігрантів та їхніх дітейОтже, ситуацію в Європі можна визначити як кризу соціальної сфери та банкрутство базової ідеології розвитку.
Адже якщо відбувається розкол між поколіннями за культурним кодом і молодь не вірить у стару ідеологію, загальний тренд, загалом, зрозумілий.
На відміну від 1968 року, у Франції замість де Голля — Макрон, немов вино, що перетворюється на оцет, і «мовчазна більшість», яка згодом стає «меншістю, що терпить».
Згадуючи набір гасел 1968 року:
«Реформізм — це мазохізм сьогодення» (цілком слушно і щодо довоєнної України).
«Будьте реалістами — вимагайте неможливого» (Че).
Оригінал
Текст опубліковано з дозволу автора
