Президент Молдови Ігор Додон був єдиним президентом незалежної країни-члена ООН, яка мала державні атрибути (прапор, герб, гімн, право міжнародному підпису), і стояв поруч із Путіним на трибунові мавзолею. Цікаво, що теледиктор воліла не називати його в списку гостей. Вийшло, звісно, незручно й нешанобливо щодо Додона й до Молдови, але йому, який звик по кілька годин сидіти в приймальні Путіна, до такого не звикати. До того ж були й вагомі причини залишити Додона неназваним.
Самотній Додон міг змусити російських телеглядачів згадати, що колись 9 травня на цій же трибуні стояли лідери Англії, Німеччини, Індії, Китаю, США, Франції. Ось список 2010 року: президенти Азербайджану, Вірменії, Болгарії, В'єтнаму, канцлер Німеччини, президенти Ізраїлю, Казахстану, очільник Китаю, президенти Латвії, Македонії, Монголії, Польщі, Сербії, Словаччини, Словенії, Таджикистану, Туркменії, Хорватії, Чорногорії, Чехії, Естонії, генеральний секретар Ради Європи…
Тоді ж, 9 травня 2010 року, Червоною площею пройшли військові з країн антигітлерівської коаліції: США, Великобританії,
Польщі й Франції. Минуло сім років — і все розвіялось, як дим. Поруч із Путіним стояв самотній Ігор Додон, прикрашений георгіївською стрічечкою. А Росію дедалі частіше називають новим виданням Третього Рейху й загрозою для найближчих сусідів, для Європи й для всього світу.
Ну, а Додон? Чому ж Додон опинився там?
Причина банальна. У Молдові наближаються вибори, і Додону потрібна російська підтримка. І фінансова, й інформаційна. Власне кажучи, скористатися російською підтримкою були б не проти геть усі політичні сили в Молдові - недарма ж "деньпобєдні" заходи в центрі Кишинева довелося розтягти аж із 7 до 9, щоб не перетнулися прихильники різних політичних сил, які вже надто не люблять одне одного. Але в чиному розкладі найкращі шанси на таку підтримку має Додон.
У середньому Ігор Додон їздить до Москви раз на місяць. Що, взагалі-то, більше схоже не на візит одного глави держави до іншого глави держави, щоб «перетерти» по-президентськи, за державними «поняттями», про різні державні справи, а на похід до каси за зарплатою. Хоча, здавалося б, чого їздити, якщо можна ж і на картку?
Але йдеться, мабуть, іще й про одержання директив. Додону навіть довелося перенести організований Партією Соціалістів "автопробіг на честь дня перемоги" з 9 травня на 7, хоча маршрут ні з ким особливо не перетинався й цілковито міг бути реалізований і 9. Нічого не вдієш — служба...
У Молдові поїздки Додона викликають їдкі коментарі в соцмережах. Прододонівських коментарів надивовижу мало, їх мало навіть в "однокласниках" — але це, швидше, викликане специфікою електорату Партії Соціалістів, який писати взагалі не мастак. Та, судячи з кількості георгіївських стрічечок у центрі Кишинева, виборці соціалістів живуть і навіть благоденствують, і, на відміну від мамонтів, не вимруть. Проте навіть прихильники ПСРМ, які не відрізняються особливою кмітливістю, схоже, теж починають щось підозрювати. На адресу Додона все частіше лунають обвинувачення в його змові з опонентами.
Річ у тому, що влада в Молдові неоднорідна. Якщо парламент і, відповідно, уряд контролюються Демократичною партією, яка по факту і є правлячою, то соціалісти в Молдові в меншості — і формально опонують демократам.
По суті, ПСРМ успішно грає роль свистка для випускання протестного пару всередині Молдови, а поза нею — роль доброго поліцейського, із яким краще дружити, а то прийде лихий. Добрий Додон пропонує Росії врегулювати конфлікт у Придніпров’ї полюбовно й здати своїх тираспольських міньйонів Кишиневу, обіцяючи натомість вічну любов. Природно, при належному фінансуванні його передвиборчої кампанії.
А на обрії видніється альтернативний план, який не припускає ніякої любові. І вже киплять казани кипучі: Конституційний суд Молдови ухвалює рішення, згідно з яким територія невизнаної ПМР вважається окупованою Росією, а на придністровській ділянці кордону починається спільний україно-молдавський контроль, цілком собі апокаліптичний для невизнаного анклаву, який живе кримінальним підприємництвом. Лихий голова ДПМ Володимир Плахотнюк пропонує електоральну реформу — і всі партфункціонери, які роками паразитували на своїх партійних брендах, починають панічний броунівський рух, бо нова реформа для них, як кощеєва смерть. А добрий Додон пропонує компроміс, який залишає їм скромну шпаринку в новому парламенті,
зі збереженням крісла й недоторканності, але без найменшого впливу. І цей компроміс у результаті й ухвалюється на спільному голосуванні.
Добрий Додон говорить про необхідність реформи уряду — і відразу якимось дивовижним чином трапляється реформа, і Додон уже майже пророк і чудотворець, і акції його ростуть. Лиха ДПМ веде боротьбу з корупцією — і викошує найкращі проросійські кадри в молдавських верхах, бо корумпованість і дружба з Росією в останні десятиліття чомусь стали невід’ємними одне від одного. А добрий Додон стоїть на трибуні мавзолею, щоб Путіну не було самотньо і щоб відчував тепло, яке йде до нього з Молдови.
Додон не лізе вперед і навіть не заперечує проти того, що його не називають у списку запрошених. Він скромний, наш герой, і діє на кремлівського лідера заспокійливо, вселяючи йому думку, що посилати зелених чоловічків до Молдови поки не треба. Бо там надійно зеленіє вірний Ігор Додон.
При цьому реальна влада Додона як президента фактично дорівнює нулю, а новий склад парламенту, за всіма ознаками, буде неймовірно схожий на колишній: правляча меншість Демпартії,
що часом розширюється до технічної більшості при відповідальному голосуванні. Молдова, не дуже афішуючи це, крок за кроком відходить подалі від Росії. Але останньому президентові нинішньої Російської Федерації знати про це необов'язково. Йому шкодить хвилювання. Як добре, що в нього є Ігор Додон, добрий клоун-психотерапевт із Молдови в ранзі президента, який оберігає від кепських звісток.
Самому Додону, напевно, не дуже приємна його нинішня роль. Але, на жаль, політичний простір Молдови доволі тісний. Набір амплуа вкрай обмежений. Усе розписано приблизно так, як описав колись Віктор Пелевін.
"...Єдина перспектива в просунутого хлопця в цій країні — працювати клоуном у підар…ів.
- Мені здається, — відповів я, — є й інші варіанти.
- Є. Хто не хоче працювати клоуном у підар…ів, буде працювати ним у клоунів".
Сергій Ільченко
