Ще на початку цього року здавалося, що ядерний баланс на планеті якщо й не зміщується в бік розрядки — то, принаймні, не надто й деградує. Стокгольмський інститут дослідження проблем миру оприлюднював бадьорі звіти про те, що дев'ять ядерних країн — США, Росія, Велика Британія, Франція, Китай, Індія, Пакистан, Ізраїль та Північна Корея — станом на січень 2021 року мали 13 080 ядерних боєголовок. Що було на 320 боєголовок менше, ніж на початку 2020 року. Звичайно, Росія та США дещо підвищили на той момент стан боєготовності, вивівши сотню боєголовок зі стану резерву — але загальне скорочення ядерного арсеналу планети давало приводи для стриманого оптимізму. Але потім все змінилося.
Британія
Першою про план нарощувати ядерне озброєння заявила Велика Британія. Прем’єр-міністр якої Боріс Джонсон у березні офіційно представив у Палаті громад нову доктрину зовнішньої і оборонної політики країни до 2030 року. Ця доктрина передбачає, що Сполученому Королівству для ефективної протидії Москві і Китаю потрібно не 180 боєголовок наявної ядерної зброї, а як мінімум 260.
Втім, збільшення ядерного арсеналу на 80 боєголовок за 9 років не видається чимось особливим на тлі ядерного озброєння в Азії.
Китай
Ядерний арсенал Китаю, який іще минулого року складав, за різними даними, від 200 до 250 боєголовок, почав стрімке зростання. За оприлюдненими вчора даними розвідки США Пекін до 2027 року планує поставити на озброєння 700 ядерних боєзарядів, а до 2030 року збільшити показник цей показник до 1 тисячі боєголовок.
Подібні цифри добре узгоджуються із тим фактом, що в Китаї триває будівництво сотень пускових шахт для міжконтинентальних балістичних ракет. Якими справа не обмежується — оскільки КНР вибудовує повноцінну "ядерну тріаду", яка, окрім МБР, включає в себе стратегічну авіацію та атомні підводні ракетоносці
Північна Корея
Про точну кількість боєголовок у розпорядженні Кім Чен Ина наразі інформація відсутня, але експерти — як західні, так і китайські, оцінюють її у 20-60 ядерних боєзарядів. При тому Пхеньян явно не має наміру зупинятися на досягнутому — у вересні супутникові фото продемонстрували, що завод зі збагачення урану в Йонбені почав активно розширюватися.
І хоча його достеменна потужність наразі не відома, фахівці сходяться в тому, що свіжозбудовані цехи — якщо вони будуть заповнені обладнанням, аналогічним до наявного — збільшать цю потужність на чверть.
Звичайно, теперішня кількість ядерних боєголовок на планеті все ще є помітно меншою від пікових значень часів Холодної війни, коли в арсеналах — здебільшого, американських та радянських — було близько 70 тисяч боєголовок, а не близько 13 тисяч, як то є зараз.
Але тоді ядерна зброя була сконцентрована в руках або двох наддержав, або в руках їхніх більш чи менш залежних союзників. Існував єдиний конфлікт, в межах якого ця зброя могла бути застосованою. Пом'якшення того конфлікту означало автоматичне зниження ризику ядерного Апокаліпсису. При тому обидві сторони конфлікту розуміли, що використання ядерної зброї неминуче призведе до фатальних наслідків і для їхніх держав — доктрина "мертвої руки", гарантованого ядерного удару супротивнику в разі використання ним ядерної зброї, була відпрацьована філігранно.
Натомість зараз ядерною зброєю володіють, окрім постійних членів Радбезу ООН,
іще чотири країни. З них дві — Індія та Пакистан, про ядерні арсенали яких відомо вкрай небагато, перебувають в стані ворожнечі, близької до Холодної війни між США та СРСР. Ізраїль, який має близько 80 боєголовок, продовжує зазнавати жорсткого тиску з боку арабського світу, і в разі крайньої потреби може вдатися до радикальних аргументів. Про Північну Корею, лідер якої перебуває в опозиції не тільки до всього світу, але й до здорового глузду, говорити наразі немає сенсу.
При тому Іран, країна, що має всі технологічні можливості для швидкого створення ядерної зброї, утримується від фінальних етапів цього процесу тільки завдяки нестійким і постійно змінюваним дипломатичним домовленостям, які з дня на день можуть бути остаточно розірвані. Так, сторони начебто домовилися перепідписати ядерну угоду наприкінці листопада – для цього представники Ірану, США, Великої Британії, Франції, Німеччини та Росії планують зібратися у Відні. Втім, відносини держав наразі не назвеш безхмарними. Зокрема, на днях Іран звинуватив США у спробі зтримати його танкер з нафтою в Оманській затоці,
а ті спростували звинувачення. Тож і успіх переговорів – під питанням. При цьому Іран не приховує, що почав виробляти збагачений уран – але начебто не для зброї, а для дослідницьких цілей.
При цьому високорозвинені сусіди азіатських ядерних держав, котрі зазнають геополітичного тиску з їхнього боку, у більшості своїй мають всі технологічні можливості, щоби створити ядерну зброю впродовж лічених місяців. Японія, Південна Корея, навіть В'єтнам — всі вони можуть долучитися до "ядерного клубу" у випадку, якщо США не зуміють забезпечити належну протидію експансіонізму Пекіна. І нинішні плани Білого дому – принаймні, як про них пишуть ЗМІ, – ухвалити виключно оборонну ядерну стратегію, що передбачає скорочення наступального озброєння і право бити другими, але не першими, підштовхують союзників США замислитися про свій захист.
Брак відчуття безпеки, сформований нехтуванням міжнародного права — зокрема, продемонстрованого і Росією в момент агресії проти України, підштовхує планету до ситуації, в якій єдиною гарантією збереження суверенітету є наявність ядерної зброї. От тільки виживання людської цивілізації в подібній ситуації не викликає жодної впевненості.
