36 партій і два основних кандидати
Загалом у президентських перегонах в Туреччині візьмуть участь 11 кандидатів, у парламентських, що відбудуться одночасно, – 36 політичних партій. Реальних кандидатів на президентське крісло – двоє.
Реджеп Таїп Ердоган і Кемаль Киличдароглу - основні кандидати на пост президента. Колаж: www.cumhuriyet.com.tr
Партії об’єдналися у п’ять альянсів, оскільки прохідний бар’єр до парламенту досить високий – 7%. Чотири провладні партії утворили “Народний Альянс”, шість опозиційних – “Національний Альянс”.
Пропрезиденський “Народний Альянс” декларує підсилення президентської влади, опозиційний “Національний Альянс” – повернення до сильної парламентської системи та демократії.
Окрім “Національного Альянсу” опозиційного кандидата в президенти підтримує також “Соціалістичний союз сил” (5 лівих партій, соціалісти і комуністи), “Союз праці і свободи” (7 партій, серед яких робітнича партія, народно-демократична, зелені).
Ще два альянси підтримують третього кандидата, Сінана Огана, якому соціологи дають максимум 6%.
Обидва основних кандидати кажуть,
що його реальні наміри – відібрати в них голоси.
Цікаво, що у провладний “Народний Альянс” не взяли ліву маргінальну проросійську партію “Ватан” (Батьківщина), яка має популярність на рівні одного відсотка, але чиї заяви про те, що Туреччина ось-ось вийде з НАТО, любить транслювати російська пропаганда.
Але загалом різні ліві партії, яких у Туреччині більше десятка (соціалістичні, комуністичні, робітничі) не підтримують ні Росію, ні США (бо вони імперіалісти), ні Ердогана (бо він ісламіст). Такі партії об’єднують загалом не релігійних людей різного віку з різних соціальних груп: і пенсіонерів, що все життя підтримують ідеї Ататюрка, і студентів, які шанують ЧеГевару.
Повний перелік партій і кандидатів – тут.
Провісники заворушень
Неприємності в опозиціонерів вже почалися: 6 березня після велелюдного мітингу опозиції в Стамбулі раптово перестала працювати збудована за часів правління Ердогана лінія метро “Мармарай” - одна з його “інфраструктурних візитівок”. Багатотисячний натовп стояв на платформах, поки його минали порожні потяги, які не зупинялися нібито через технічну несправність.
Наступного дня в Ерзурумі, на сході Туреччини, невідомі під час мітингу кидали камінням у мера Стамбула Екрема Імамоглу. Він йде на вибори у складі опозиційної Республіканської народної партії (абревіатура турецькою – СНР).
Мітинги об’єднаної опозиції збирають сотні тисяч у великих містах (мери Стамбула, Анкари та Ізміра – теж в опозиції), але й провладні мітинги також велелюдні. 7 травня на мітинг Ердогана, що очолює Партію справедливості і розвитку (AKP) зібралося, за даними влади 1,7 млн. прихильників. Навіть якщо це число завищене, кількість людей, судячи з фото і відео, вражає.
Мітинг прихильників Ердогана на території аеропорту ім. Ататюрка в Стамбулі. 7 травня 2023 року. Скріншот з відео: anews.com.tr
Економічне “диво”
Ердоган невпинно нагадує про свої інфраструктурні успіхи: зведені мости, тунелі, дороги, аеропорти, лікарняні комплекси і стадіони. Флагманами його кампанії стали також технологічні досягнення: турецький електромобіль Togg, винищувач Kaan і авіаносець Anadolu.
Але усе це затьмарює вкрай погана економічна ситуація, яка поступово погіршується з 2015 року,
відколи припинилися іноземні інвестиції. Дешеві кредити і підвищення зарплат і пенсій за рахунок емісії турецької ліри принесли закономірні наслідки. За підрахунками економістів, річна інфляція в Туреччині за минулий рік становила 84%, але навіть у порівнянні з 2022-м ціни зросли ще удвічі-втричі. І продовжують невпинно зростати.
Суттєво подорожчали навіть традиційно дешеві у Туреччині одяг і продукти харчування. На підконтрольних владі телеканалах постійно критикують жадібних виробників і продавців і розповідають про боротьбу із завищенням цін, але це не допомагає, бо високі ціни відображають реальну ситуацію на ринку. Цінники в магазинах змінюються чи не щодня, а спроби влади фіксувати ціни на певні групи товарів у певних торговельних мережах обертаються порожніми полицями.
Традиційно дорога в Туреччині яловичина навесні досягла зовсім космічних цін – 300-350 лір за кг (600-700 гривень), доступніша курятина – від 80-90 лір за кг (160-180 грн).
“Найдешевше у цій країні коштує долар” , – писала взимку одна з щоденних турецьких газет, іронізуючи над “прив’язаним” незмінним курсом турецької ліри до долара. Влада там часом продовжувала підвищувати зарплати і пенсії та відновила призупинену влітку 2022-го видачу пільгових іпотечних кредитів, що розігнали ринок нерухомості до світової першості за темпами зростання у 2022 році.
Всі розуміють,
що після 14 травня, незалежно від результатів виборів, курс ліри суттєво впаде, тому що довго так тривати не може.
Ердоган також це розуміє, тому обіцяє безкоштовний газ вже зараз і подолати кризу після перемоги на виборах. 7 травня на мітингу також анонсував чергове підвищення пенсій і зарплат, а ще – купити ноутбук і телефон кожному студентові.
Ці обіцянки спрацюють на пенсіонерів, на бідні, погано освічені верстви населення, які здебільшого й голосують за Ердогана, але не допоможуть йому повернути голоси середнього класу – тих із них, які раніше голосували за нього як за “господарника, що вірить у бога, наведе порядок і не крастиме”, як пояснює у розмові інженер Юсуф, що мешкає в Стамбулі.
Він визнає, що голосував за Ердогана у 2014-році, пам’ятаючи його успіхи в якості мера Стамбула І додає, що за 20 років у владі (Ердоган з 2003-го був прем’єр-міністром Туреччини, з 2014-го – президентом) той дійсно подолав корупцію на низовому рівні і модернізував систему державних послуг, суттєво підняв зарплати держслужбовцям (до яких, до речі, зараховують вчителів, лікарів та імамів).
“Турецький Ганді” і дорога цибуля
Головний суперник Реджепа Ердогана – Кемаль Киличдароглу, не обіцяє економічного дива вже зараз, але обіцяє повернути потоки західних інвестицій в країну (а саме – 300 мільярдів доларів за п’ять років). Також говорить про демократію, толерантність і європейський шлях розвитку країни. Поміж іншого обіцяє упродовж двох років вислати додому мільйони афганських і сирійських біженців, що заполонили Туреччину.
Киличдароглу у політиці з 2002 року, відколи став пенсіонером. Економіст за освітою, раніше працював держслужбовцем. З 2010-го очолює найстарішу в Туреччині лівоцентристську Республіканську народну партію (СНР), засновану Мустафою Кемалем Ататюрком.
У 2017 році Киличдароглу ініціював Марш справедливості в знак протесту проти утисків та арештів опозиціонерів. Разом з прихильниками він пройшов пішки 450 км зі Стамбула в Анкару, з того часу його називають “турецьким Ганді”.
У квітні 2023-го, за кілька тижнів до президентських виборів більше 20 мільйонів переглядів зібрав його відеоролик, у якому Киличдароглу визнає, що він алеві – член мусульманської релігійної меншини (10-20% населення, відвідують молитовні доми замість мечетей, є певні відмінності у релігійному вченні і обрядах).
Це дуже розлютило Ердогана, оскільки той зрозумів, що суперник використав свою приналежність до меншини, тобто потенційно слабке місце, як привід поговорити з молоддю про толерантність і пошану до різних людей, різних поглядів, різних традицій і релігій – щоб залучити молодих виборців. До речі, Киличдароглу також говорить про права жінок і обіцяє знову ратифікувати в Туреччині Стамбульську конвенцію.
Аналогічний вибуховий ефект мало звернення Киличдароглу,
записане з власної скромної кухні, де він показує цибулину і обіцяє, що вона коштуватиме 100 лір за кг (200 грн), якщо Ердогана залишиться на посаді, пояснює, що той прикриває свої економічні провали пропагандою, брехнею і релігією.
Звідки взявся “безкоштовний газ”
На численних бігбордах з фотографіями Ердогана і написами про безкоштовний газ дрібним шрифтом дописане уточнення: “на гарячу воду і для кухні”.
Йдеться про 25 кубів щомісяця, яких має вистачити побутовим споживачам на ці потреби.
Один з рекламних бордів Реджепа Таїпа Ердогана з обіцянкою про безкоштовний газ упродовж року. Фото: Gercek Gazete.
Але у квітні атракціон набув небачених масштабів щедрості: нульові квітневі рахунки за газ, незалежно від кількості спожитого, і гарячі, як вогонь, батареї, навіть 7 травня. На півдні і заході Туреччини температура зазвичай в цей час вже майже літня, але на курортних узбережжях виборців Ердогана традиційно значно менше, ніж на півночі та в центральних і східних регіонах. А там цьогоріч досі прохолодно, як для весни (+14-17 удень і +9-10 вночі), тому передвиборний подарунок не залишився непоміченим.
Про “безкоштовний газ” Ердоган оголосив 20 квітня під час виступу на відкритті заводу з переробки природного газу “Фільос” поблизу міста Зонгулдак на березі Чорного Моря. Офіційна версія: Туреччина запустила видобуток газу в одному у нещодавно відкритому родовищі “Сакар’я” у Чорному морі і може собі дозволити таку розкіш.
Але, як говорив раніше сам Ердоган, газ із чорноморських родовищ на піку видобутку покриє не більше 30% внутрішніх потреб. Відмовитись від імпорту не вийде, а левову частку в ньому складає саме російський газ, який Туреччина купує зі знижками і значним відтермінуванням платежів.
Минулої зими Ердоган заявляв, що відкриті нещодавно газові родовища виявились більшими, ніж оцінювалося раніше.
Експерти підозрюють, що “раптове збільшення” може бути пов’язане не тільки з передвиборчими обіцянками Ердогана, але й з подальшими планами “відмивати” санкціонований російський газ у майбутньому, видаючи його за турецький (про це писала Politico). До речі, навесні на мітингу в місті Конья в центральній частині Туреччини Ердоган також заявив про щойно виявлені значні поклади нафти неподалік сирійського кордону.
Ще один великий проєкт, презентований напередодні виборів – атомна станція “Аккую”, яку побудував “Росатом” на узбережжі Середземного моря, поблизу Мерсіна. Будівництвом і обслуговуванням займаються 5-6 тисяч росіян, що там поселилися.
Очікувалося, що Ердоган мав приїхати на відкриття АЕС 27 квітня і відкрити її разом з Путіним (той - по відеозв’язку), але 26-го увечері турецькому президенту раптово стало погано під час інтерв’ю у прямому ефірі, то ж станцію наступного дня він відкривав також по відеозв’язку.
Фактор релігії
Хоча експерти називають метод правління Ердогана ісламістським популізмом, це зовсім не означає, що всі релігійні мусульмани – його виборці. Опозиціонерів потенційно можуть підтримати не тільки алевіти, а й мусульмани з числа прихильників ісламського проповідника Фетуллаха Гюллена, звинуваченого у спробі організації державного перевороту в Туреччині у 2015 році, після якого сотні тисяч осіб було ув’язнено.
Три з шести партій, що входять до опозиційного “Національного альянсу” – ісламістські.
Киличдароглу, хоча й очолює створену колись Ататюрком партію, проте обіцяє зберегти мусульманам свободу віри (наприклад, не повертати колись запроваджену ним заборону на носіння хіджабів, яку скасував Ердоган).
Такий гнучкий підхід може імпонувати багатьом – протягом останніх років на вулицях турецьких міст стало набагато більше жінок і молодих дівчат у хіджабах,
мечеті збудовано в кожному кварталі, в усіх громадських місцях є кімнати для молитви, але про радикальну ісламізацію все ж не йдеться.
Звичне явище у Стамбулі – подружки-підлітки в модних кедах, одна з яких – у хіджабі та мішкуватому одязі, а інша – в коротесеньких шортах і майці.
Але з іншого боку – суспільство умовно і незримо все ж ділиться на релігійну і не релігійну частини, які хоч і не ворогують відкрито, проте відсторонюються і намагаються уникнути взаємодії без особливої потреби, і цей розкол поступово поглиблюється.
Літні пані з модними короткими стрижками, що курять за кавою в недорогих комунальних кафе (а такі досі є в кожному районі) і говорять про політику, часто є прихильницями ідей Ататюрка і вважають новонавернених молодих мусульман пристосуванцями, сумніваючись у щирості їхньої віри.
Ті навзаєм позаочі вважають світських грішниками і запроданцями Заходу (антизахідні наративи – дуже популярні у сучасній Туреччині, і Ердоган їх активно використовує).
У повсякденному житті ісламізація проявляється в певних деталях.
Наприклад, вкрай непросто знайти кафе, де наливають алкогольні напої. Та й купити їх можна хіба що у певних мережах супермаркетів, що засновані за участю іноземного капіталу.
У більшості торговельних мереж не продають алкоголь. Або наприклад, в одній з великих мереж товарів для дому не буває жодних товарів, пов’язаних з Різдвом і різдвяною символікою.
Турецький чиновник посеред робочого дня може призупинити прийом відвідувачів задля молитви.
Успішна молода адвокатка роздумує, чи не піти їй на державну службу, але сумнівається, що їй там буде комфортно, бо вона не носить хіджаб.
В комунальному кафе можуть демонстративно не принести чай відвідувачам, що прийшли під час посту в Рамадан.
Або дитина, повернувшись із садочка, може спитати у світських батьків, чи дійсно Аллах оберне маму на камінь, бо вона не носить хустку – почула таке від іншої дитини, а та – від мами.
Фактор Ататюрка
“Вибори століття”, як їх називають експерти, відбуваються в Туреччині напередодні 100-річчя проголошення Кемалем Ататюрком Турецької республіки, наголошуючи, що сьогодні знову республіка протистоїть імперії.
Портрет Ататюрка у зруйнованій землетрусом оселі в Хатаї. Фото з Твіттера.
“Вірно прямуємо з правильною людиною”, “Правильна людина у правильний час” - проголошують бігборди Реджепа Ердогана. “Шість кроків назад чи один вперед?” – питають його графіті-портрети у Стамбулі, натякаючи на альянс конкурентів.
Але насправді чинний президент послідовно підважує проголошені сто років тому Батьком нації цінності світської республіки.
Це має форму пропагування сімейних цінностей та збереження національної ідентичності на противагу глобалізації і західним цінностям. За правління Ердогана Османська імперія популяризується через історичні серіали, а старовинний Софійський собор у Стамбулі втратив статус музея, перетворившись знову на діючу мечеть Айя-Софія.
Його методи правління називають “ісламістським популізмом”.
Але відкрито критикувати Ататюрка Ердоган не може, мусить публічно підтримувати – його культ у Туреччині дійсно народний, надто в багатьох людей портрет Батька нації висить на стіні навіть удома.
Фактор землетрусу
Одразі після серії руйнівних землетрусів у Туреччині багатьом здалося, що Ердоган мав би бути зацікавлений у тому, щоб відкласти вибори і тим самим зменшити вплив на голосування звинувачень у системній корупції влади. Адже десятки тисяч нібито збудованих за новими безпечними стандартами будинків, просто розсипалися від підземних поштовхів. Але тоді б довелося і далі утримувати від падіння курс ліри, а це, здається, вже неможливо.
Тема землетрусів, від яких лише за офіційними даними загинули понад 50 тисяч людей, а 10 мільйонів залишились без домівок, швидко зникла з офіційного медіапростору. Число зниклих безвісті офіційно не оголошене, на кухнях говорять, що їх може бути ще десятки тисяч людей, а також невідомо скільки ніде не зареєстрованих сирійських нелегальних мігрантів, що масово проживали у тому регіоні.
Твіти про зниклих безвісти і незадовільну реакцію влади на катастрофу викликали незадоволення влади ще у перші дні після трагедії – у Туреччині тоді на кілька днів заблокували Твіттер.
Напередодні виборів обидва основних кандидати обіцяють постраждалим усе безкоштовно відбудувати.
В очікуванні буріУ міжнародних експертів є сумніви, чи будуть ці вибори чесними і вільними. Але немає жодних сумнівів щодо того, що кожна зі сторін готова відстоювати свою перемогу. У великих містах навряд чи обійдеться без заворушень.
Туреччина у ці останні дні перед виборами схожа на киплячий чайник, що ось-ось вибухне.
Мітинг опозиції у Стамбулі. 6 травня 2023 року.
