Бунт ПВК Вагнера на чолі з Євгеном Пригожиним поставив під питання не лише долю російських еліт та військового командування, але й багаторічні «напрацювання» російських найманців в країнах Африки — вагомий ресурс впливу для Росії.
Журнал The Economistу деталях описав, як побудована імперія ПВК Вагнера в Африці, чому Росія навряд чи захоче її втрачати через бунт Пригожина і в якому вигляді буде намагатися зберегти.
NV наводить найцікавіші факти з цієї публікації.
Три рівні впливу і методи терору: як влаштована африканська імперія Пригожина Щоб зрозуміти, що може статися надалі з африканською імперією ПВК Вагнера, важливо уявляти, як вона працює, відзначає The Economist. В Африці не існує єдиної Wagner Inc — «корпорації Вагнер» — це скоріше мережа фірм, пов’язаних із російською державою, які працюють за контрактами з іноземними урядами.
«Подібно до колоніальних компаній 19 століття, ці угоди дозволяють російській державі брати участь в авантюрах з меншою відповідальністю, аніж якщо вона б використовувала регулярні війська», — пояснює видання.
Помітний контингент бойовиків ПВК Вагнера присутній щонайменше в п’яти африканських країнах:
- Судан
- ЦАР
- Лівія
- Малі
- Мозамбік
- Камерун
- Мадагаскар
- Буркіна-Фасо
- Демократична Республіка Конго
- Екваторіальна Гвінея
- ЮАР
- Зімбабве
- Кенія
Перший рівень — військовий: йдеться про ті випадки, коли африканські «клієнти» в пошуках безпеки зверталися до послуг Росії і, в такий спосіб, до ПВК Вагнера. Офіційних оцінок щодо кількості вагнерівців в Африці немає, однак аналітики припускають,
що їх кілька тисяч, найбільше в Малі та ЦАР. І хоча їх загальна кількість може бути відносно невеликою, але найманці, що «працюють» в країнах Африки, є досвідченими та загартованими в боях. Зокрема відомо, що в ЦАР вагнерівці фактично створили «паралельну армію»,яка нараховує 5 тис. бійців. За даними Sentry, в цю «армію» вербують і місцевих мешканців з тієї ж етнічної групи, що й президент ЦАР Фостен-Аршанж Туадера — поза процедурами, які моніторить ООН. Дослідження Sentry з’ясувало, що в ПВК Вагнера вчать бійців техніці тортур, а підрозділи найманців діють навіть за межами Бангі, столиці ЦАР. Крім того, вагнерівцям нібито вдалося завезти сюди зброю, безпілотники та літаки, що порушує ембарго ООН на постачання зброї в ЦАР.
За даними розслідувачів Sentry, ПВК Вагнера використовували цю паралельну армію як частину «кампанії терору»: йдеться про масові вбивства, тортури і зґвалтуваннях під час «зачистки» селищ. «Ми вбиваємо лише селян, їх ми ховаємо чи викидаємо в кущі», — цитують розслідувачі одного з бойовиків. Такі дані збігаються з висновками інших розслідувань,
зокрема Human Rights Watch.
Другий елемент «бізнес-моделі» вагнерівців в Африці — економічний, це принцип «плата за безпеку». Хоча доходи структур ПВК Вагнера в Африці непрозорі, але здається очевидним те, що континент є важливою частиною заробляння грошей для найманців. «[ПВК] Вагнера слід розглядати не як ієрархічний бізнес, а скоріше як вільний конгломерат із мережею дочірніх компаній», — пише The Economist. США внесли ПВК Вагнера в свій список «транснаціональних злочинних організацій», а ЄС наклав санкції на компанію, пов’язану з Вагнером, за її роль у торгівлі золотом у Судані.
Наприклад, ЦАР є хабом, який пов’язує різні «вузли» бізнес-мережі імперії Пригожина в Африці. Саме поблизу зон видобутку золота та алмазів у цій країні вагнерівці грабували села й вбивали їхніх мешканців, засвідчує доповідь Sentry. Гірниче обладнання для шахт і видобування нібито імпортується з Росії через Камерун компанією, яка зареєстрована на Мадагаскарі. Sentry також нарахував щонайменше 15 польотів літаків, пов’язаних з ПВК Вагнера, в Судан, центр торгівлі золотом. Супутникові зображення вказують на розширення золотого рудника Ндасіма (ЦАР),
який колись був прерогативою кустарних «шахтарів, однак зараз нібито управляється фірмою, пов’язаною з ПВК Вангероа. Структури Пригожина також домагаються, щоб уряд ЦАР посилив заходи контролю над видобутком дрібніших компаній і залучив до цього вагнерівців, стверджує Sentry.
Нарешті, третій елемент імперії Пригожина — це політичні «послуги». Розслідувачі Sentry нагадують, що в ЦАР ця ПВК напередодні виборів проводила кампанії на підтримку президента Туадери, які він виграв у 2020 році, а також «допомагала» укладати політичні угоди з лідерами різних фракцій. В інших країнах Африки компанії Вагнера проводили пропагандистські та дезінформаційні кампанії, а також організовували фіктивні групи спостереження за виборами.
Путін vs Пригожин: як Росія намагатиметься зберегти вплив в АфриціThe Economist нагадує про припущення, що саме прибутки, отримані в Африці, могли бути стимулом для Євгена Пригожина і його зусиль зчинити заколот в Росії. «Вагнер вимагав більше грошей і засобів, щоб продовжувати свої дії в Африці, — повідомило газеті Le Monde французьке дипломатичне джерело,
знайоме з діяльністю ПВК Вагнера. — Звідси все й почалося».
Існує думка, що в межах «угоди» між Пригожиним і Путіним перший зможе зберегти свою роль в Африці - хоча незрозуміло, чи буде така угода виконана, підкреслює видання. Наразі доля самого Пригожина «дає дуже незначне уявлення про те, що станеться з ПВК Вагнера в Африці», стверджує Кімберлі Мартен з Барнард-коледжу Колумбійського університету. Адже формально Пригожин не є ані генеральним директором [CEO] певнї об'єднаної структури ПВК Вагнера, ані командиром вертикальної ієрархії. Хоча він може бути «харизматичним лідером» і мати вправність у логістиці, однак для російського оборонного істеблішменту буде «відносно легко» замінити Пригожина в Африці, стверджує Мартен.
Люди та організації всередині мережі Вагнера також мають власні інтереси, які вони волітимуть зберегти. Деякі з них пов’язані з Пригожиним; однак деякі - набагато менше. Джон Лехнер, автор майбутньої книги про ПВК Вагнера, зауважує, що навіть якщо в її керівництві відбулися б великі зміни, «вам не довелося б звільняти всіх інших».
Зацікавленість Москви в збереженні діяльності найманців в Африці очевидна.
Протягом останнього десятиліття ПВК Вагнера була важливою частиною поглибленого інтересу Кремля до країн Африки Після анексії Криму в 2014 році, а потім і після початку повномасштабного вторгення в Україну півтора року тому Росія щоразу подвоювала свої зусилля на континенті. У липні Путін прийматиме африканських лідерів на саміті в Санкт-Петербурзі. І хоча ПВК Вагнера, як пише The Economіst, була далеко не єдиним інструментом серед африканських ресурсів РФ, але «це був недорогий і потужний інструмент». «Ті переваги, які ПВК Вагнера пропогує російській державі, залишаться актуальними», — стверджує Джулія Стен’ярд з організації Global Initiative against Transnational Organised Crimeі, яка є співавтором ще одного неодавногього дослідженняпро діяльність вагнерівців.
Перелік переваг діяльності ПВК Вагнера в Африці для Росії чималий, нагадує The Economist:
- діяльність найманців є джерелом золота, запаси якого допомагають Росії протистояти впливу західних фінансових санкцій;
- вагнерівці допомагають поширювати антизахідні меседжі «на благодатному ґрунті в африканських країнах» (так, саме ПВК Вагнера стояла за брехнею про те, що французькі солдати нібито відповідальні за вбивство дев’ятьох громадян Китаю на шахті в ЦАР на початку цього року);
- ПВК Вагнера налагоджує неофіційні канали впливу на африканських політиків, які можна перетворити на офіційні стосунки (дипломати ЦАР, наприклад, нещодавно припустили, що уряд країни розгляне можливість розміщення російської військової бази).
«російські спецслужби можуть захотіти змінити структуру своїх домовленостей з вагнерівцями», припускає The Economist.Серед варіантів таких змін:
- націоналізація ПВК Вагнера (хоча це може не влаштовувати ані саму РФ, яка наразі має можливість відхрещувати від відповідальності за звірства Вагнера, ані африканські уряди, яким буде важче доводити, що безпекову ситацію контролюють їхні власні сили, якщо це будуть не найманці, а офіційні іноземні війська);
- ребрендинг групи;
- залучення нового керівництва або заміна структур, що входять до її складу, щоб інші еліти отримали контроль над ПВК.
Можливо, найважливішим фактором у вирішенні майбутнього ПВК Вагнера в Африці будуть тамтешні «клієнти» найманців— африканські політики, які звернулися за допомогою до Росії. Влада ЦАР де вагнерівці вкорінилися найміцніше,
здається, геть не стурбована спробою перевороту в РФ, пише The Economist. Один з радників тамтешнього президента Туадери сказав агентству AFP, що ЦАР уклала оборонні угоди в 2018 році з самою РФ, а не з ПВК Вагнера. Цей чиновник пояснив, що в ЦАР переконані: навіть у випадку розірвання російських субпідрядних домовленостей з вагнерівцями, «РФ надішле нам новий контингент». Тоді як будь-яка напруженість між Пригожиним і Путіним є «внутрішньою справою Росії».
Водночас у Малі можливий вивід ПВК Вагнера може загрожувати поточній авантюрі, яку веде тамтешня правляча хунта. 16 червня очолюваний військовими уряд наказав миротворчій місії ООН з 13 тис. осіб «невідкладно» залишити країну, а в серпні 2022 року з Малі вийшли французькі війська — після дев’ятирічної присутності контингенту. Це сталося через дев’ять місяців після прибуття в країну ПВК Вагнера. Хунта в Малі сподівалася, що саме Росія захистить її від наслідків таких дій з боку ООН, а також що сили вагнерівців допоможуть боротися з джихадистами, які вбили тисячі людей за останні кілька років. Однак коли в Росії розгортався заколот за участю Пригожина,
міністр оборони Малі Садіо Камара був «майже в гарячковому стані» через тривогу, повідомив журнал Jeune Afrique, що базується в Парижі.
Після заколоту Пригожина африканські еліти цілком можуть змінити свою думку про Росію. Енджей Череп з Польського інституту міжнародних відносин зазначає, що деякі з найвпливовіших африканських прихильників Росії замовкли останніми днями. Це свідчить, наскільки сильно підтримка Росії в Африці залежить від того, чи вважатимуть її достатньо потужною, щоб допомогти африканським «клієнтам» досягти власних цілей. «Вона [РФ] втратить свою привабливість, як тільки виглядатиме слабкою і неспроможною», — стверджує він. Давно очікуване розгортання сил ПВК Вагнера в Буркіна-Фасо — цєю країною, як і Малі, керує військова хунта — наразі, безумовно, менш імовірне, пише The Economist.
Поза увагою багатьох спостерігачів в Африці не залишиться парадоксальний факт: та сама група, яку Путін скерував в африканські країни, щоб допомогти їхнім лідерам боротися з внутрішніми «ворогами», сама влаштувала заколот в Росії. «Навряд чи це добра реклама для режиму, який продає автократам і хунтам за кордоном „захист“ від державного перевороту», — резюмує The Economist.
