В останні дні різко загострилася ситуація в районі Карабаху і багато аналітиків поспішили заговорити про те, що в повітрі запахло новою великою війною на Південному Кавказі.
Не думаю, що можна говорити про “велику війну”, але те, що ми і справді можемо найближчим часом побачити розставляння точок над ä, ну або над Ü, залежно від переваги історичних контекстів – це дійсно так.
Насамперед, слід розуміти, що доти, поки в Карабаху перебувають так звані “миротворці” з росії, говорити про велику війну не доводиться. А ось про локальні, тактичні бойові дії – цілком. Але чому?
Більш ніж впевнений, що після цілком ймовірного чергового витка ескалації в Карабаху, в український інформаційний простір почнуть інтегрувати наративи про геноцид народу “незалежного Арцаха”, що вже було зроблено дружиною прем’єр-міністра Вірменії Анною Акопян, запрошеною до Києва на саміт перших леді. Але замість того, щоб скористатися цим запрошенням як можливістю виходу Вірменії на новий міжнародний рівень, Анна Акопян стала шалено ретранслювати фейки про “геноцид” та “голод” в Карабаху.
Такими заявами дружина вірменського прем’єр-міністра досягала вузькоспрямованих цілей,
поширення пропаганди з міжнародного майданчика, чого в Києві не могли не помітити і навряд чи Ганна матиме шанс знову взяти участь у подібному заході.
У свою чергу, на тлі цього візиту в самому Карабаху, в тій частині, що поки не підконтрольна Азербайджану, було проведено так звані “вибори” і було обрано так званого “президента” – Самвела Шахраманяна. Цілком примітно те, що ці псевдо-вибори пройшли практично під акомпанемент виборів у росії та псевдо-виборів на тимчасово окупованих територіях України.
Фактично, від візиту Анни Акопян до Києва, до “обрання” Самвела Шахраманяна, можна простежити послідовну діяльність Єревана з легалізації фейкової утворення під назвою – Арцах.
І всі ці дії кардинальним чином перекреслюють мирні домовленості 2020 року, підписані Єреваном і Баку, які не дотримуються протягом останніх кількох років першою стороною, а й створюють перешкоди для їх дипломатичної реалізації.
А тому так чи інакше, а коли ішак не йде, то його все ж таки слід погнати батогом. І концентрацію саме цього батога ми можемо спостерігати біля кордонів з Вірменією та в самому Карабаху.
Але, знов-таки, перспективи закриття всіх спірних питань щодо Карабаху військовим шляхом, поки там знаходяться російські формування, я не бачу. Адже можна досягти тактичних перемог, але при цьому не вирішиться головна, стратегічна – Ханкенді і не тільки.
Тобто ми зможемо з вами стати свідками проміжного рішення напередодні 2025 року.
Єдине, що не зовсім зрозуміло, на тлі концентрації відповідних сил та засобів, на що розраховує Єреван? Адже процес розставляння точок, відбудься він зараз чи в 2025, у будь-якому випадку можливості утримати силою захоплені території Карабаху, що поки що залишаються під контролем Вірменії, їй не вдасться. Навіщо безглузда рефлексія, замість прийняття неминучого та спроби дипломатичним шляхом отримати з поточних подій вигоду?
Недалекоглядність і тупиковість обмеженої політики Єревана призводить Вірменію до чергового регіонального фіаско. І у відображенні півмісяця це фіаско проглядається дуже виразно.
Військово-політичний оглядач Олександр Коваленко
Інформація – одна з граней війни! Підписуйтесь на акаунт «Інформаційного спротиву» в Twitter а також на наш канал в Telegram Разом до Перемоги!
Сообщение Ескалація в Карабаху: чи спалахне “велика війна” в буремному регіоні появились сначала на Iнформацiйний спротив.
