Фото: Дивізійська громадаУ селі Рибальське 28 травня Дивізійської громади відбулася особлива, сповнена болю та водночас невимовної гордості подія. Громада схилила голови в глибокій скорботі на урочистому відкритті Алеї пам’яті полеглих Героїв — мужніх земляків, які віддали свої життя за незалежність, свободу та територіальну цілісність України.
У цей день на меморіальному заході зібралися сотні людей, подiлилися в громадi.
Серед них — представники місцевої влади, військовослужбовці, односельці, учнівська молодь, друзі, та найголовніші гості — родини, які втратили на війні своїх найрідніших.
У церемонії взяли участь голова Дивізійської сільської ради Валентин Скалозуб секретар сільської ради Ілона Бистрика а також начальник відділення поліції №2 ГУНП у місті Татарбунари Едуард Коломієць
Покладання до портретiв Героїв. Фото: Дивізійська громада«Кожне ім'я — це шрам на серці громади»Алея пам’яті стала місцем найвищої шани, вдячності та вічного спомину про воїнів, які до останнього подиху тримали щит над нашою державою. Вона символізує мужність, самопожертву та всеосяжну любов до рідної землі.
Звертаючись до присутніх та родин загиблих, голова Дивізійської сільської ради Валентин Скалозуб зазначив:
«Ця Алея — не просто меморіал. Це наше спільне зобов'язання ніколи не забувати, якою ціною дарується кожен ранок під українським небом. Кожне обличчя на цих банерах — це шрам на серці всієї Дивізійської громади. Вони залишили все: свої домівки, коханих, плани на майбутнє — і пішли у пекло війни, щоб захистити нас. Наш обов'язок — пронести пам'ять про них крізь покоління».
Фото: Дивізійська громадаХвилини тиші, що кричать про більОсобливо зворушливою та важкою була мить перед початком самої церемонії. Рідні полеглих Героїв підходили до новоствореної Алеї, вдивляючись у знайомі й такі рідні обличчя своїх синів, чоловіків, батьків і братів. У ці хвилини над Рибальським панувала абсолютна, пронизлива тиша. Біль і глибокий смуток об’єднали всіх присутніх у спільній молитві.
Тепер із портретів на односельців дивляться рідні очі тих, хто ще вчора ходив цими ж вулицями, мріяв і просто хотів жити. Кожна світлина тут — свідчення найвищої любові до Батьківщини.
До слова долучився начальник відділення поліції №2 ГУНП (м.
Татарбунари) Едуард Коломієць
«Безпека та правопорядок всередині країни сьогодні можливі лише тому, що ці хлопці стримали ворога на передовій. Ми стоїмо тут завдяки їхньому надлюдському подвигу. Дивлячись в очі їхніх рідних, ми відчуваємо величезну відповідальність. Кожен правоохоронець, кожен громадянин має бути гідним пам'яті цих титанів».
Фото: Дивізійська громадаВіра, що сильніша за невідомістьПід час заходу окремо згадали й тих Захисників України, які наразі вважаються безвісти зниклими. Обличчя їхніх близьких випромінювали особливий біль, але разом із тим — незламну надію. Їхні родини щодня живуть вірою у диво та звістку про своїх близьких. Разом із ними вся громада молиться, чекає та вірить у повернення кожного українського воїна додому.
Місце для майбутніх поколіньЦей меморіал створений для того, щоб жодне ім’я не було стерте часом. Сюди приходитимуть люди у хвилини радості й смутку, сюди приводитимуть дітей та школярів, щоб вони знали в обличчя тих, хто подарував їм майбутнє. Це місце тихої молитви, глибокої шани та великої гордості за синів України, яких виховала місцева земля.
Громада висловлює найглибші, найщиріші співчуття родинам полеглих Захисників. Жодні слова та меморіали не здатні загоїти рану від втрати, однак пам’ять про їхній подвиг житиме вічно — у серцях, вчинках та спогадах вільних людей.
Фото: Дивізійська громада
