Проміжні вибори у Сполучених Штатах Америки, що відбулися 3 листопада 2026 року, принесли неочікуваний результат, який відлунює далеко за межами країни. ”Синя хвиля” демократів, які здобули контроль над обома палатами Конгресу, стала не лише значним ударом по політичних амбіціях президента Дональда Трампа, а й каталізатором для переосмислення зовнішньої політики Вашингтона. Цей електоральний розворот, що став своєрідним вердиктом громадськості щодо тривалої війни в Ірані та зростання вартості життя, змушує союзників та супротивників США уважно стежити за тим, як ослаблений президент діятиме на світовій арені. Від Тегерана до Єрусалима та Києва лідери держав аналізують нову реальність, що може змінити траєкторію конфліктів та дипломатичних зусиль. Відлуння виборів: нова реальність для зовнішньої політики США
Проміжні вибори 2026 року в США стали справжнім політичним землетрусом. Демократична партія здобула контроль над обома палатами Конгресу, що сталося вперше за багато поколінь, і це значно послабило позиції президента Дональда Трампа та його Республіканської партії.
Цю перемогу назвали ”синьою хвилею”, яка прокотилася консервативними регіонами, що лише два роки тому забезпечили Трампу другий термін.
Віцепрезидент США Джей Ді Венс відкрито заявив, що саме війна проти Ірану стала основною причиною поразки республіканців. ”Причина, через яку ми програли, – це війна”, – написав Венс у соцмережі X, поставивши під сумнів доцільність цього конфлікту та його вплив на втрату контролю над Сенатом на наступні шість років. Сам Трамп, хоч і визнав, що війна та пов’язане з нею зростання цін на пальне відіграли роль у результатах виборів, все ж наполягав на необхідності конфлікту з Іраном. Він заявив, що ”ми мусили це зробити щодо Ірану і продовжуємо це робити”, вважаючи, що війна була варта політичних втрат.
Ці результати виборів відображають глибоке розчарування виборців війною, занепокоєння високою вартістю життя та загальне невдоволення управлінням країною. Хоча президент зберігає значні повноваження у зовнішній політиці та право вето на законопроєкти, новий склад Конгресу надасть демократам ширші можливості для контролю та впливу на федеральні видатки.
Це означає, що Трампу буде складніше реалізовувати свою зовнішню політику без узгодження з Конгресом, хоча він і раніше демонстрував здатність діяти всуперепереч очікуванням законодавців.
Іран: між тріумфом і тривогою
В Ірані результати проміжних виборів у США зустріли з неприхованою радістю. Тегеран розцінює поразку республіканців як публічний вердикт американського народу проти війни. Спікер іранського парламенту Мохаммад Багер Галібаф написав у соцмережі X, що ”з веління совісті або через вартість життя американці сказали «НІ ВІЙНІ», і ми підтримуємо це послання”. Він також попередив, що якщо уряд США зрадить волю свого народу, щоб служити ”міжнародним казначеям і шантажистам”, то ”наше «НІ» обернеться кошмаром”.
Водночас, попри публічне святкування, Іран готується до можливих подальших подій: нових американських ударів або свіжого поштовху до укладення угоди. Верховний лідер Моджтаба Хаменеї висловив думку, що будь-хто, хто вірить, що результати виборів змінять політику США, ”глибоко помиляється”. Іранські чиновники заявляють, що стратегія Тегерана не залежить від американських виборів,
оскільки вони готуються до подальшої війни, одночасно активізуючи дипломатичні зусилля.
Ризик ескалації залишається реальним. Президент Трамп раніше заявляв, що американські військові здатні за 10 хвилин завдати ударів по одному-двох об’єктах в Ірані, назвавши серед можливих цілей гору Пікакс (імовірно, гору Коланг-Газ Ла, де, як вважається, розташований іранський ядерний об’єкт). Однак, 4 листопада, Трамп також заявив, що Вашингтону не потрібно застосовувати ядерну зброю проти Ірану, оскільки країна ”вже зазнала значних втрат від попередніх американських ударів” і ”розбита на 90%”. Він зазначив, що обере варіант дій, який відповідатиме інтересам США. Раніше, у серпні, Трамп обіцяв утриматися від ударів за умови швидкого досягнення мирної угоди, яка передбачала б негайне відкриття Ормузької протоки та припинення ядерної загрози з боку Ірану.
Дипломатичний шлях також залишається відкритим. Переговори, що застопорилися влітку, активізувалися в останні тижні за посередництва Катару. Іран неодноразово пропонував відкрити Ормузьку протоку протягом семи днів за умови виконання своїх вимог.
Серед ключових умов Тегерана – зняття американської блокади портів, скасування санкцій США щодо експорту нафти, а також припинення бойових дій на всіх регіональних фронтах. Спікер парламенту Ірану Мохаммад Багер Галібаф наголосив, що прогрес у переговорах можливий лише після узгодження семи умов, висунутих іранською стороною.
Проте США, в особі віцепрезидента Джей Ді Венса, наполягають на ”суттєвому” скороченні Іраном потужностей зі збагачення урану, а не лише на усних запевненнях. Венс також висловив сумніви щодо того, хто саме ухвалює рішення в Тегерані після загибелі верховного лідера Алі Хаменеї. Наразі інтенсивність судноплавства в Ормузькій протоці відновилася до понад 50% від довоєнного рівня. Однак, за оцінками Бюджетного управління Конгресу США, станом на 1 серпня американські витрати на війну з Іраном перевищили 38 мільярдів доларів, і ця сума може зростати приблизно на 3 мільярди щомісяця. Палата представників США вже тричі голосувала за резолюцію, що передбачає припинення участі американських військових у бойових діях проти Ірану без додаткового дозволу Конгресу.
Ізраїль: кінець епохи беззастережної підтримки?
Для Ізраїлю день виборів у США приніс шокуючу новину. Президент Дональд Трамп оголосив про намір припинити щорічну військову допомогу США Ізраїлю, що становить близько 4 мільярдів доларів, до кінця 2026 року. Цю заяву Трамп зробив у телефонному інтерв’ю Fox News, стверджуючи, що це було погоджено з прем’єр-міністром Ізраїлю Беньяміном Нетаньягу, який сам нібито ініціював цю ідею, оскільки Ізраїль є процвітаючою країною і більше не потребує такої підтримки. Однак, як повідомили ізраїльські ЗМІ, слова Трампа стали несподіванкою для ізраїльських військових і Міністерства фінансів. Чинний меморандум про взаєморозуміння передбачає надання Ізраїлю близько 3,8 мільярда доларів щорічно до 2028 року.
Ця новина викликала ”пожежну тривогу” в Ізраїлі та сприймається як ”кінець ери” для американо-ізраїльських відносин. Двопартійна підтримка Ізраїлю в США вже давно слабшала, оскільки демократи були обурені кількістю загиблих у війні в Газі, а зростаюча кількість республіканців вважала, що США надають занадто багато підтримки.
Колишній посол Ізраїлю в США Майкл Орен зазначив, що ”єдиним двопартійним питанням зараз є критика Ізраїлю”.
Припинення допомоги – це лише початок, вважають експерти. Яаков Кац, колишній головний редактор Jerusalem Post, попередив про можливе блокування продажів зброї, пропозиції санкцій та припинення фінансування спільних економічних програм. Існує також занепокоєння щодо припинення обміну розвідувальними даними та спільної розробки критично важливих військових систем, таких як система протиповітряної оборони ”Залізний купол”.
На внутрішній арені Беньямін Нетаньягу також стикається зі значними викликами. За тиждень до проміжних виборів у США, 27 жовтня 2026 року, в Ізраїлі відбулися парламентські вибори, на яких блок Нетаньягу втратив більшість у Кнесеті. Його партія ”Лікуд” отримала 27 мандатів, але загалом його блок набрав лише 53 місця зі 120, що недостатньо для формування уряду.
Гаді Айзенкот, лідер опозиційної партії ”Яшар!” та колишній начальник Генштабу Армії оборони Ізраїлю, який набрав 21 мандат, зажадав відставки Нетаньягу. Айзенкот розкритикував те,
що ізраїльське оборонне відомство та громадяни дізналися про зміни у стратегічних відносинах зі США через ЗМІ, назвавши це ”справжньою небезпекою, яку становить Нетаньягу”. Він також звинуватив ”Лікуд” у спробах поставити під сумнів легітимність результатів голосування, поширюючи бездоказові звинувачення в тому, що арабські партії нібито ”вкрали” вибори за допомогою іноземного втручання з боку Катару, що Доха категорично заперечила. Яїр Голан, лідер лівої партії ”Демократи”, назвав припинення американської допомоги ”серйозним ударом” по безпеці Ізраїлю та якості життя його громадян, закликавши до швидкої зміни керівництва.
Україна: у передчутті ”пост-Трампового” світу
Для Києва реакція на проміжні вибори у США проявилася ще до оголошення остаточних результатів, а в день їхнього оприлюднення панувала відносна тиша. Протягом останніх місяців відносини президента Володимира Зеленського з Дональдом Трампом були в стані вільного падіння. Трамп вимагав заміни Зеленського, сприяв енергетичним угодам, вигідним для Росії, та спостерігав, як незрозумілим чином перешкоджали залежності України від американських технологій та розвідданих.
Тому Київ був змушений зайняти позицію очікування ”пост-Трампового” світу.
Перший заступник керівника Офісу президента України Сергій Кислиця, коментуючи результати виборів, наголосив, що Україна повинна продовжувати ”розвивати справжні, нормальні та стабільні відносини” з будь-якою адміністрацією, що перебуває при владі. Він підкреслив необхідність отримання перехоплювачів Patriot та навігації як у новому Конгресі, так і серед можливих виконавчих указів президента. Кислиця також зазначив, що Україна має системні питання співпраці зі США, включаючи закупівлю озброєнь та спільне виробництво, зокрема компонентів для ракет Patriot.
Перемога демократів в обох палатах Конгресу потенційно може покращити можливості для України отримати допомогу від США, але швидке збільшення фінансування та постачання зброї не гарантоване. Експерти попереджають, що успіхи Демократичної партії не матимуть негайного впливу на здатність України захищатися від російських дронів і ракет, а зміна керівництва в Конгресі лише ”поверне питання про нову допомогу Україні на порядок денний”,
але не вирішить короткостроковий дефіцит засобів протиповітряної оборони Patriot.
Водночас, залишається занепокоєння, що російський президент Володимир Путін може використати ослаблення авторитету Трампа, щоб будь-якою ціною досягти найкращого результату у своїй війні до 2028 року, коли республіканська політика може повернутися до проукраїнського мейнстриму. Кремль шукатиме шляхи для подальшого послаблення американських санкцій, прагнучи переконати Трампа в тому, що США і Росія можуть вести справи, не чекаючи закінчення війни в Україні. Українська дипломатія також має посилити роботу за межами Вашингтона, приділяючи особливу увагу штатам Середнього Заходу, де зосереджена значна частина американських виборців.
Перспективи та виклики: світ на роздоріжжі
Проміжні вибори 2026 року у США стали вододілом, що змінює динаміку глобальних відносин. Перемога демократів, значною мірою зумовлена невдоволенням війною в Ірані, створює нові виклики та можливості для ключових гравців світової арени. Для Ірану це може означати як посилення дипломатичного тиску, так і ризик непередбачуваних військових дій з боку президента,
що прагне ”викупити” свою репутацію на полі бою. Ізраїль стикається з перспективою ”кінця епохи” беззастережної американської підтримки, що вимагатиме перегляду стратегій безпеки та зовнішньої політики. Внутрішня політична криза в Ізраїлі лише посилює цю невизначеність. Для України, попри потенційно сприятливіші умови для отримання допомоги від нового Конгресу, залишається виклик збереження стабільних відносин з Вашингтоном та протидії можливим спробам Росії скористатися перехідним періодом.
Світ стоїть на роздоріжжі, де американська зовнішня політика, раніше часто непередбачувана, тепер перебуває під ще більшим впливом внутрішніх політичних баталій. Здатність світових лідерів адаптуватися до цієї нової реальності, шукати нові альянси та дипломатичні шляхи, стане вирішальною для формування майбутнього міжнародного порядку.
