Наука

Фізики описали гравітаційне перез’єднання полів

10 лис•KURAZH

Теоретики Лука Коміссо з Колумбійського університету та Феліпе А. Асеньйо з Університету Адольфо Ібаньєса в Чилі математично показали, що гравітаційні поля за певних умов можуть розриватися й з’єднуватися в нових конфігураціях. Це явище, яке нагадує перез’єднання магнітних полів на Сонці, вони назвали гравітаційним перез’єднанням. Дослідження опублікували в журналі Physical Review D.

Коміссо наголосив, що робота не змінює загальну теорію відносності й не запроваджує «нової фізики». Дослідники виявили фізичні принципи, закладені в рівняннях Ейнштейна, які раніше залишалися непоміченими.

У загальній теорії відносності гравітацію описують як поле – викривлення простору-часу під впливом маси й енергії. Це викривлення визначає рух матерії та світла. Рівняння Ейнштейна, зокрема, передбачають відхилення світла поблизу масивних об’єктів і гравітаційні хвилі, що виникають під час злиття чорних дір. Ці передбачення багаторазово перевіряли в «класичному» Всесвіті.

Подібний процес відомий у фізиці плазми. Магнітні поля на Сонці пронизують заряджену плазму, а їхні заплутані лінії можуть розриватися та з’єднуватися в іншому порядку.

Таке магнітне перез’єднання вивільняє енергію, що живить сонячні спалахи.

Рівняння Ейнштейна давно вміють переписувати у формах, подібних до рівнянь електромагнетизму. Це спонукало Коміссо й Асеньйо дослідити, чи можуть гравітаційні поля мати властивості, схожі на магнітні. Масштаб цієї подібності став зрозумілим після детальних аналітичних розрахунків.

Поштовхом до нової роботи стало попереднє дослідження Коміссо й Асеньйо, виконане разом із фізикинею Марікармен А. Вінклер. У ньому науковці показали, що за певних умов зв’язки між різними ділянками простору-часу можуть зберігатися в міру еволюції Всесвіту.

Це нагадує поведінку магнітних полів у плазмі: їхні лінії можуть залишатися взаємопов’язаними, хоча плазма рухається та змінює форму. Однак за порушення певних умов зв’язки між магнітними лініями змінюються, а разом із ними – і ділянки простору, з’єднані полем. Дослідники поставили питання, чи можливий аналогічний процес із гравітацією.

Для відповіді Коміссо й Асеньйо повернулися до рівнянь Ейнштейна та застосували математичне формулювання, у якому особливо чітко простежується подібність гравітації й електромагнетизму.

Вони розглянули, що відбувається, коли умови, за яких гравітаційні зв’язки залишаються незмінними, порушуються. За певних обставин поля можуть переходити до нових конфігурацій – цей процес автори назвали гравітаційним перез’єднанням.

За поясненням Коміссо, гравітаційне поле утворює не звичні лінії у тривимірному просторі, а «аркуші» в чотиривимірному просторі-часі, який охоплює три просторові виміри й час. Як і лінії магнітного поля, ці аркуші є математичними структурами, що допомагають уявити поле, а не фізичними об’єктами.

У процесі еволюції простору-часу аркуші можуть розтягуватися й згинатися, а за певних умов – розриватися та з’єднуватися в іншому порядку. Це не означає, що сам простір-час рветься: змінюється спосіб, у який гравітаційне поле поєднує різні його ділянки.

Якщо гравітаційне перез’єднання відбувається у Всесвіті, його наслідки можуть бути неочевидними для спостережень. Навіть гравітаційні хвилі від злиття чорних дір, одні з найенергійніших космічних подій, змінюють довжину чотирикілометрових плечей детектора LIGO менш ніж на ширину протона.

Водночас нова концепція може допомогти зрозуміти фізичні механізми, що супроводжують складні процеси. Суперкомп’ютери дають змогу моделювати зміни простору-часу під час злиття чорних дір або колапсу зоряних ядер, але обчислення самі по собі не пояснюють, який механізм переносить і вивільняє енергію.

У фізиці Сонця магнітне перез’єднання допомогло пояснити вивільнення магнітної енергії. Подібним чином гравітаційне перез’єднання може дати простіше й наочніше пояснення змін гравітаційних полів та їхнього обміну енергією й імпульсом із речовиною. Коміссо зазначає, що такий підхід дає змогу описувати складну динаміку простору-часу простішими фізичними поняттями.

Наразі гравітаційне перез’єднання залишається теоретичною можливістю, а не спостережуваним явищем. На думку дослідників, воно може відбуватися, зокрема, під час злиття чорних дір або колапсу масивних зір. Чисельні моделювання допоможуть з’ясувати, за яких умов запускається процес і як він розгортається.

Науковці також припускають, що перез’єднання може залишати помітний відбиток у гравітаційних хвилях, які виникають під час злиття чорних дір. Якщо такі характерні сигнали існують, комп’ютерні симуляції можуть підказати, що шукати в даних обсерваторій LIGO, Virgo та KAGRA. За словами Коміссо, робота закладає теоретичні основи цього явища, однак ще потрібно встановити, за яких умов воно трапляється в природі та яку роль відіграє в астрофізичних процесах.

Зоря, Лука, Сигнал

Читайте ще