Ситуація навколо Ірана з кожним днем з погіршується. Трамп стягнув в регіон рекордне військове угрупування та сипле ультиматумами, але не спішить вв’язуватися в тривалу війну. Іран натомість затягує перемовини та перекриває Ормузьку протоку під приводом військових навчань, тим самим підвищуючи ціни на нафту. Також Тегеран активно відбудовує пошкоджені військові та ядерні об’єкти, збільшує виробництво ракет та купує в росії сучасні пзрк. Ізраїль зі свого боку не хоче чекати, доки Іран набере колишньої війсьової потужності і тисне на США. The Page розбирався, що відбувається в Ірані та довкола нього.
Переговори США з Іраном: ультиматуми та затягування
Другий тиждень лютого 2026 року поставив іранське питання в центр міжнародної порядку денного з безпрецедентною гостротою. Після двох раундів непрямих переговорів у Женеві та Омані за участі міністра закордонних справ Ірану Аббаса Арагчі і американських посланців Стіва Віткоффа та Джареда Кушнера президент США Дональд Трамп публічно поставив ультиматум: 10–15 днів «цілком достатньо» для укладення угоди, інакше «відбудуться дуже погані речі».
Проте формула угоди, яку обидві сторони могли б підписати, досі не існує. Розбіжності фундаментальні: Іран наполягає на тому, що предметом переговорів може бути виключно ядерна програма в обмін на зняття санкцій. США вимагають включити до пакету балістичну ракетну програму та припинення фінансування регіональних проксі — «Хезболли», хуситів, іракських шиїтських формувань. Верховний лідер Алі Хаменеї відповів на це чітко: ракетна програма «не підлягає переговорам».
Жодна зі сторін не відступила з вихідних позицій, а Іран погодився лише на підготовку письмової пропозиції для наступного раунду — без змістовних зобов'язань.
Поки в Женеві тривали переговори, Корпус вартових ісламської революції провів спільно з росією військові навчання в Ормузькій протоці, що призвело до тимчасового часткового закриття деяких її ділянок. Символізм цього кроку прозорий: Тегеран нагадав, що контролює п'яту частину світових поставок нафти.
Затягування переговорів об'єктивно вигідне Ірану. Кожен тиждень дипломатичної паузи Тегеран використовує для відновлення зруйнованої інфраструктури. Катар, Саудівська Аравія, Оман та Єгипет тиснуть на Вашингтон, закликаючи утриматись від удару і дати дипломатії шанс. Іран використовує цей тиск союзників США.
Трамп при цьому сам опинився в пастці власної риторики. Він публічно встановив «червоні лінії», які Іран вже перетнув — зокрема, відкритими розстрілами протестувальників і фактичним відновленням ядерних потужностей. Сценарій «Enforce» — мінімальний демонстраційний удар — залишається найімовірнішим саме тому, що повноцінна кампанія вимагає рішення, до якого Білий дім поки не готовий.
Підготовка США до війни: сила є, рішення немає
Незалежно від результатів дипломатії, Сполучені Штати провели останні два тижні у безпрецедентному нарощуванні військової присутності в регіоні. Концентрація американської авіації є найбільшою з часів вторгнення в Ірак у 2003 році. В зоні потенційної операції зосереджено E-3 Sentry AWACS, F-22, F-15E, десятки танкерів-заправників і понад 50 винищувачів. На базі Дієго-Гарсія перебувають у стані готовності B-2-бомбардувальники — ті самі, що вже завдавали ударів по іранських ядерних об'єктах у червні 2025 року.
Авіаносець USS Abraham Lincoln вже зайняв позиції в Аравійському морі.
Слідом за ним до регіону прямує USS Gerald R. Ford — другий авіаносець, поява якого у зоні конфлікту робить американське угруповання найпотужнішим за останні два десятиліття. Держсекретар Марко Рубіо запланував на 28 лютого поїздку до Ізраїлю для зустрічі з прем’єр міністром Ізраїля Беньямін Нетаньягу — це виглядає як координація перед можливими діями.
За даними джерел Times of Israel, у Білому домі, ймовірність «кінетичних дій» оцінюється у 90%. Адміністрація Трампа розглядає три варіанти: точковий удар як сигнал, масштабну деградацію ракетної та ядерної інфраструктури і найбільш радикальний сценарій — «Remove», спрямований на деградацію керівного центру режиму. Військове планування, за даними The Guardian, досягло просунутого етапу і включає опції цільових ударів по лідерах Ірану. Проте жодного президентського наказу на початок операції станом на 23 лютого видано не було.Чому США не б'ють по Ірану
Попри очевидну військову перевагу, Вашингтон стримують кілька взаємопов'язаних чинників, які роблять рішення про удар надзвичайно складним.
Незгода партнерів. Найнаочніший символ ізоляції Вашингтону — рішення Лондона. Прем'єр Великої Британії Кір Стармер заблокував можливість використання британських військових баз для американської операції проти Ірану. Це безпрецедентний крок від найближчого союзника США в питаннях безпеки. Катар, Саудівська Аравія, Оман та Єгипет закликали Вашингтон утриматись від удару, відкрито попередивши: Іран зберігає балістичні ракети малої дальності, здатні вдарити по американських базах у Перській затоці — і по самих цих країнах.
Нафта і глобальна економіка. Ринки вже реагують на загострення: ціна нафти утримується близько $71 за барель, закладаючи в котирування ризик ескалації та можливого блокування Ормузької протоки — через яку проходить п'ята частина світового морського нафтового експорту. Повноцінна операція з ударом по іранській інфраструктурі та відповідна іранська реакція неминуче спровокують різкий стрибок цін на енергоносії — що б'є по американських споживачах і виборцях.
Пастка затяжної війни. Найважливіший стримувальний чинник — стратегічний. Пентагон застерігає від сценарію «протоколу затяжного конфлікту». Будь-який удар лише по повітряних цілях не вирішить проблеми: Іран вже демонструє здатність відбудовувати зруйновані об'єкти швидше, ніж прогнозували. Досягти стратегічних цілей без наземної операції практично неможливо. А наземна операція в Ірані з його гірською місцевістю, розгалуженою мережею КВІР (Корпус вартових Ісламської революції — військова організація, визнана терористичною багатьма країнами, яка відповідає за «захист Ісламської революції та її звершень») і населенням понад 85 млн людей є сценарієм, який Пентагон прямо характеризує як здатний перетворити країну на «нову Сирію». Децентралізована структура управління, яку Хаменеї розбудовував останні місяці, означає, що навіть знищення вищого керівництва не зупинить ні ракетні пуски на місцях, ні репресивний апарат.
Як Іран готується до війни з СШАШвидка відбудова після нищівного удару
Поки Вашингтон зважує опції, Тегеран не витрачає часу. Іран відновлює ракетну та ядерну інфраструктуру після ударів червня 2025 року і робить це, за даними CNN, швидше, ніж прогнозував Ізраїль та заявляв Трамп. Аналіз супутникових знімків показує, що Іран майже відновив пошкоджені ракетні об'єкти. Так з десятка споруд, зруйнованих Ізраїлем на ракетній базі Імама Алі в Хоррамабаді, три були відновлені, одну відремонтовано, а три інші зараз будуються, включаючи пускові майданчики для запуску балістичних ракет.
Іран також швидко відбудував свій найбільший і найновіший завод з виробництва твердопаливних ракет у Шахруді. За словами Сема Лера, наукового співробітника Центру досліджень нерозповсюдження (CNS) імені Джеймса Мартіна: "на заводі в Шахруді під час війни будувалася нова виробнича лінія, яка не була пошкоджена і зараз, ймовірно, працює, а це означає, що виробництво твердопаливних ракетних двигунів, як не дивно, зараз може бути більшим, ніж до війни, принаймні на цьому об’єкті».
Також активні ремонтні роботи з відновлення злітних смуг та захищених сховищ для літаків були зафіксовані на трьох Іранських авіабазах, які зазнали нападу.
Супутникові знімки від 10 лютого 2026 року, показують, що Іран продовжує зміцнювати входи до тунелів підземного комплексу, вирубаного в горі Кирка поблизу Натанза.
На ядерному об'єкті під назвою «Талеган 2» у військовому комплексі Парчин на південний схід від Тегерана Іран завершив будівництво бетонного саркофагу і завдяки затягуванню перемовин в Омані останні два тижні покриває його ґрунтом. Також був повністю відбудований комплекс «7-й Тір» поблизу Ісфахана, що виробляє деталі газових центрифуг для збагачення урану.
Ключовим елементом цієї підготовки стала угода з росією: Тегеран і москва підписали контракт на постачання 2500 ракет і 500 пускових установок ПЗРК «Верба» на суму близько 500 млн євро. Це — пряма відповідь на уроки минулорічних зіткнень з Ізраїлем, які показали критичні прогалини в іранській системі ППО. Угода є частиною ширшого обміну: Іран продовжує постачати росії безпілотники Shahed і для використання в Україні, отримуючи натомість технології, які безпосередньо ускладнять наступний удар — американський чи ізраїльський.Підготовка до управління державою під час війни
Паралельно з відбудовою, зміцнюється і структура управління Іраном. Оскільки Хаменеї стає все більше недоступним через переховування, було посилено Вищу раду національної безпеки на чолі з довіреною особою Хаменеї Алі Ларіджані та створено новий орган влади – Раду оборони – для управління країною у воєнний час. На посаду секретаря Ради оборони призначено ветерана КВІР Алі Шамхані з прямим мандатом на «всебічне зміцнення оборонної готовності».
Але найважливіше, що зробив Хаменеї — це розбудова системи, яка має пережити його власну ліквідацію. Розслідування New York Times від 22 лютого 2026 року, засноване на інтерв'ю з шістьма високопоставленими іранськими чиновниками та членами КВІР, розкриває деталі надзвичайної директиви — стратегії, розробленої у відповідь, зокрема, на загрозу з боку США та Ізраїлю вдарити по керівництву країни.
Директива передбачає вертикальне дублювання кожної ключової посади: командування КВІР, армії, ключові міністри та релігійні ради зобов'язані мати чотирьох офіційно затверджених наступників, які пройшли перевірку безпеки й ідеологічний контроль. У разі загибелі керівника першого рівня влада переходить до другого автоматично, без додаткових погоджень. Окремо введено протокол автономного функціонування регіонів на випадок відключення зв'язку з Тегераном: командири на місцях отримали право діяти самостійно за заздалегідь визначеними сценаріями, включаючи запуск ракетних комплексів.
Центральна фігура в цій системі — Алі Ларіджані, призначений оперативним керівником країни після пікових січневих протестів. Президент Масуд Пезешкян публічно визнав свою другорядну роль: «Я лікар, не політик». Ларіджані не може стати наступним Верховним лідером — у нього немає відповідного духовного титулу. Але Хаменеї призначив його «головним розпорядником наступництва»: у разі загибелі аятоли саме Ларіджані має забезпечити передачу влади до колективного органу — Ради лідерства, не допустивши міжусобної боротьби всередині КВІР.
Така структура робить режим «багатоголовою гідрою». Одиничний удар по Тегерану не призведе до швидкого колапсу системи — він може лише спровокувати некеровану і ще більш агресивну реакцію з боку наступних рівнів командування. Саме це є однією з причин, чому Пентагон досі не отримав наказу.
Протести в Ірані: жорстоке придушення, спроба перевороту та «сплячі осередки» КСІР у кожному місті
Те, що сталося в Ірані в січні 2026 року, західна преса назвала «різаниною 2026 року». Масові заворушення, що охопили понад 100 міст, почались як економічні протести — і поступово переросли у прямі заклики до повалення Хаменеї. 19 лютого сталось безпрецедентне: директор тегеранського кладовища Бехешт-Захра Джавад Таджік публічно підтвердив застосування «контрольного пострілу» — добивання поранених — під час придушення протестів. Це перше визнання з боку чиновника режиму того, про що правозахисні організації попереджали місяцями. Судові органи при цьому окремо уточнили: смертні вироки учасникам протестів не підпадатимуть під традиційне помилування з нагоди річниці революції.
Протести не закінчились. 22–23 лютого демонстрації відновились у кількох університетах Тегерана і Мешхеда: студенти збирались біля меморіалів на 40-й день після загибелі жертв січневих репресій. Державне агентство IRNA підтвердило акції у п'яти університетах столиці. Протестувальники використовують Starlink для передачі інформації за кордон, обходячи державне відключення інтернету.
Проте найсенсаційніше, що розкрило розслідування Le Figaro, — це те, що відбувалося не на вулицях, а у владних коридорах у ніч з 8 на 9 січня. Колишній президент Хасан Рухані, представник «прагматичного» крила режиму, спробував скористатися вуличним хаосом для активації механізму усунення Верховного лідера через Раду експертів — орган, що теоретично має повноваження оголосити лідера недієздатним. Розрахунок був такий: армія та КВІР вагатимуться відкривати вогонь по народу, якщо водночас у центрі влади розпочнеться процес легальної зміни керівника. Цього не сталося: «внутрішній наступ» жорстко заблокував силовий блок, підконтрольний сину Хаменеї Моджтабі та верхівці КВІР. Саме спроба Рухані і стала тригером для рішення влади «втопити протест у крові» в ніч на 9 січня — щоб позбавити змовників будь-якої вуличної опори. Після провалу Рухані опинився під фактичним домашнім арештом, його соратники затримані в межах «чистки», яку Хаменеї публічно назвав «придушенням зовнішньої змови».
Саме ця подія пояснює і термінове призначення Ларіджані: його роль — «зацементувати» розколи всередині системи, які січень вперше зробив видимими. Щоб убезпечитись від повторення сценарію, режим одночасно будує систему «сплячих осередків наступництва» всередині ополчення «Басідж»: навіть якщо верхівка поліції чи армії в якомусь місті перейде на бік протестувальників, резервні групи з найрадикальніших прихильників режиму мають наказ взяти на себе «силові операції» самостійно. Іранський режим більше не покладається на лояльність своїх силових структур — він проектує систему, яка функціонуватиме і без неї.
Аналітик Hudson Institute Майкл Доран підсумовує стан режиму так: він може придушити нинішню хвилю, але вже не здатен відновити свій авторитет. Три можливих сценарії — повний колапс, трансформація під «сильною рукою» КВІР або повільна агонія. «Режим входить у 2026 рік слабшим, ніж будь-коли з часу свого заснування — і навіть якщо доживе до кінця року, буде ще слабшим», — зазначає Доран.
Ізраїль проти нескінчених перемовин
Ізраїль у цій кризі не спостерігач і не молодший партнер. Нетаньягу домігся того, щоб Єрусалим мав місце за столом ухвалення рішень поруч із Вашингтоном, а не отримував повідомлення по факту — як це частково відбувалось у червні 2025-го. Тоді Ізраїль атакував самостійно, а США приєдналися пізніше. Зараз координація відбувається заздалегідь.
На церемонії випуску курсантів Армії оборони Ізраїлю прем’єр міністр Ізраїля Беньямін Нетаньягу заявив, що «ера стримування» закінчена і Ізраїль діє «пліч-о-пліч зі своїм головним союзником». Начальник генштабу Ейял Замір висловився ще різкіше: «Наш палець на спусковому гачку, як ніколи раніше». За даними опитування Channel 12, 59% ізраїльтян підтримують приєднання до американського удару по Ірану.
Принципова розбіжність між Єрусалимом і Вашингтоном — у масштабі і цілях. Ізраїльське керівництво наполягає: операція має бути спрямована не лише на знищення ядерних об'єктів, а й на повалення чинного режиму. Армія оборони Ізраїля при цьому очікує, що цього разу «Хезболла» також вступить у бій — і готується до багатофронтового сценарію. Трамп, зі свого боку, схиляється до обмеженого удару. Але в одному Єрусалим і Вашингтон одностайні: тиск на Китай як основного покупця іранської нафти має посилитись незалежно від розвитку подій на полі бою.
Ізраїль при цьому прямо дає зрозуміти: якщо Вашингтон зупиниться, Єрусалим не зупиниться разом з ним. Регіональні лідери стурбовані тим, що Ізраїль залишає за собою право на самостійний удар, якщо побачить «наближення загрози», зокрема у вигляді відновлення іранських ракетних арсеналів. Тобто навіть якщо наступні переговори в липні дадуть якийсь результат і Трамп відкладе «кінетичне рішення» ізраїльський чинник продовжуватиме тиснути на ситуацію.
