Китай прагне скористатися послабленням глобального лідерства США, щоб поступово перебудувати міжнародний порядок під власні інтереси. Водночас головна суперечність китайських амбіцій полягає в тому, що Пекін хоче отримати вплив світового лідера, але не готовий брати на себе відповідні фінансові та безпекові зобов'язання, пише The Financial Times.
Видання із посиланням на компетентних осіб зазначає, що саміт Азіатсько-Тихоокеанського економічного співробітництва, який відбудеться наступного тижня в Шеньчжені, буде одним із найжорсткіше контрольованих заходів із започаткування організації у 1989 році.
Білий дім підтвердив безпрецедентну зустріч Трампа, Сі та Путіна в Китаї
Хоча цього року серед гостей саміту очікують президента США Дональда Трампа та російського лідера Владіміра Путіна, сам захід суттєво скоротили. На відміну від попередніх років, не передбачається жодних неформальних «виїзних зустрічей» для неформального спілкування лідерів.
Натомість вищезгаданим керівникам держав доведеться витратити 20 хвилин на дорогу для двосторонніх зустрічей із господарем саміту лідером Китаю Сі Цзіньпіном у розкішній віллі «Кілінь».
FT припускає, що програму заходу скоротили для зменшення вільного обговорення між учасниками, характерного для попередніх років. Таке рішення цьогорічні організатори ухвалили на фоні спроб Пекіна зобразити себе центром багатосторонньої системи та заповнити вакуум лідерства, що утворився внаслідок дій адміністрації Дональда Трампа.
EPA/Wu Hong
Минулого року Сі Цзіньпін започаткував так звану «ініціативу глобального управління» — дипломатичну пропозицію щодо створення «більш справедливої та рівноправної» міжнародної системи, але водночас виступив проти «всіх форм односторонності, гегемонії, домінування кількох країн та блокової політики», що було прямою критикою США.
Однак західні аналітики та дипломати ставлять під сумнів, чи пекінська версія багатосторонності дійсно відповідає звичному розумінню цього терміна.
За їхніми словами, зустріч АТЕС у є гарною ілюстрацією того, як Китай наголошує на видимості глобальної гармонії, але водночас зменшує простір для справжніх міжнародних дебатів та спільного прийняття рішень.
Вони стверджують, що, підтримуючи багатополярність,
Китай зосереджений на конкуренції великих держав. Наприклад, очікується, що справжньою метою саміту АТЕС буде потенційна тристороння зустріч між Сі, Путіним і Трампом, а також двостороння зустріч між лідерами США та Китаю, третя з травня.
Getty Images
Основний меседж полягає в тому, що Китай буде гегемоном іншого типу, ніж США. Він прагне зберегти багатосторонні інституції, такі як Організація Об'єднаних Націй та Світова організація торгівлі, але західні аналітики стверджують, що Китай хоче адаптувати їх до своєї системи, де правила встановлюються зверху вниз лідерами Комуністичної партії.
«Китай прагне стати провідною державою в Азії та провідною державою на світовій арені. Він хоче поваги до себе та до його основних інтересів і хоче позбутися ліберального ядра міжнародного порядку», — каже директор Китайського центру імені Джона Л. Торнтона в Інституті Брукінгса Раян Хасс.
І хоча Китай неухильно закладає основи для цього нового порядку, заручаючись підтримкою країн, що розвиваються, та використовуючи свою величезну торговельну потугу, його успіх далеко не гарантований.
Навіть якби США були готові поступитися своїм домінуванням, далеко не очевидно, що лише економічна міць забезпечить Пекіну гегемонію.
Також попри те, що Китай має одну з найбільших армій у світі, він, схоже, не бажає проектувати військову міць за межі свого безпосереднього регіону або відігравати вирішальну роль у вирішенні геополітичних конфліктів за межами своїх кордонів. Він прагне використовувати міжнародні інституції, такі як ООН, для зміни правил на користь своїх інтересів, але на цьому етапі, схоже, не готовий інвестувати в глобальні суспільні блага, такі як міжнародна безпека, так само, як це робили США чи попередні гегемони.
«Амбіції Китаю, безперечно, стають дедалі очевиднішими. Але, на мою думку, залишається відкритим питання, чи зможе країна їх реалізувати», — зазначає Хасс.
Комуністична партія Китаю уже демонструє надзвичайну впевненість у своєму глобальному статусі. Минулого місяця на навчальному засіданні в міністерстві закордонних справ було роз’яснено,
які «уроки» Китай може дати решті світу.
«Ми повинні активно проводити зовнішню пропаганду [та] . . . повністю продемонструвати славетний образ і благородний статус генерального секретаря Сі Цзіньпіна як лідера світового рівня великої партії та великої країни. Стимулювати міжнародну спільноту . . . повернути погляд на Схід, вчитися у Китаю та вчитися у [партії]»,— йдеться в заяві щодо зустрічі.
Аналітики вказують, що з моменту приходу до влади у 2012 році, Сі проводить більш наполегливу зовнішню політику, відмовившись від стратегії попередників «ховатися й вичікувати», яка полягала у применшенні зростаючої сили та амбіцій Китаю, щоб не викликати занепокоєння у західних опонентів.
Ключові моменти посилення цієї позиції — від посилення військових навчань Китаю навколо Тайваню та будівництва штучних островів у Південно-Китайському морі до економічного конфлікту зі США.
Кульмінацією стало застосування Пекіном експортного контролю над рідкісноземельними елементами, критично важливими для промисловості, щоб змусити Трампа припинити торговельну війну минулого року.
Однак на противагу рішучій риториці Пекіна вчені в Китаї ведуть більш нюансовану дискусію про те, якою саме державою має бути країна і як їй слід конкурувати зі США.
EPA/ANDRES MARTINEZ CASARES
У дослідженні 100 китайських наукових статей, проведеному Цзин Менем із Східнокитайського педагогічного університету в Шанхаї, китайські аналітики стверджують, що Китай не хоче вступати в конфронтацію зі США або повністю зруйнувати існуючу міжнародну систему, від якої він отримує значні вигоди. Китай хоче «здійснювати більше впливу на міжнародне прийняття рішень», пише Цзін.
Водночас він зазначає, що вторгнення Росії в Україну «посилило відчуття ідеологічної конкуренції між демократичними та авторитарними державами», через що Китай зіткнувся з «більшою кількістю викликів» із боку США та Європейського Союзу.
Відповіддю Сі на відхід США від міжнародної системи, створеної ними після Другої світової війни, є ініціатива глобального управління, що охоплює міжнародний розвиток, безпеку та цивілізацію. Вона зберігає ООН як центральну інституцію міжнародного управління, але також надає групі країн «глобального півдня» більший вплив на визначення правил та пріоритетів.
На Форумі Ініціативи глобального управління минулого місяця у Сюн’ані міністр закордонних справ Ван І безпосередньо пов’язав АТЕС та реформу ООН із цією ініціативою.
Він також виклав список побажань щодо інших сфер для посилення «управління», включаючи міжнародні морські, морські, космічні та полярні сфери.
Міністр заявив, що Китай хоче змінити «глобальне управління правами людини», щоб поставити «розвиток» на перше місце. (Китай віддавна заперечує погляд Заходу на індивідуальні громадянські та політичні права та універсальний стандарт прав людини.)
Китайські втрати, американські ілюзії: чи можна купити технологічне лідерство?
Окрім таких організацій, як АТЕС та ООН, де Китай об'єднує глобальний південь через блок країн, що розвиваються, Пекін також використовує для нарощування впливу незахідні багатосторонні групи, такі як БРІКС.
Як вказує колишній директор із питань Китаю в Раді національної безпеки США Джон Чін, величезна різноманітність таких організацій, серед яких є такі суперники, як Індія, ускладнює їм об'єднання навколо своєї політики. Але такі групи дозволяють Китаю накопичити достатній вплив,
щоб змусити інші країни інтернаціоналізувати його основні пріоритети, як-от претензії Китаю на Тайвань.
«Вони хочуть мати достатню владу, щоб їм навіть не довелося повідомляти іншим країнам про інтереси Китаю. Вони хочуть, щоб країни засвоїли вподобання Китаю та самоцензурували його», – каже він.
Аналітики вважають, що в Пекіні намагаються створити образ Китаю, що представляє глобальний Південь. Зокрема тому країни, що розвиваються, стануть найбільшими одержувачами глобальних «суспільних благ», які Китай запропонував світові.
Так, через програму «Один пояс, один шлях» Китай інвестував понад 1 трильйон доларів в інфраструктуру для транспорту, енергетики тощо. Цього року Китай запустив нову програму допомоги країнам, що розвиваються, у сфері штучного інтелекту, пропонуючи навчити тисячі людей з країн глобального Півдня використовувати її моделі шляхом створення міжнародних «центрів співпраці з розробки застосувань».
«Якщо Китай зможе позиціонувати себе як лідера того, що він називає «глобальною більшістю», йому вдасться змінити баланс у світових справах: відійти від міжнародного порядку,
що склався після Другої світової війни і який налаштований на користь ліберальних демократій, у бік такого устрою, в якому Китай почуватиметься набагато комфортніше», — зазначає Хасс.
Експорт авторитаризму: як Китай використовує боротьбу з кібершахрайством для поширення впливу
І хоча статус Китаю як економічної та торговельної супердержави є беззаперечним, інші вважають, що амбіція Пекіна щодо побудови нового світового порядку з Китаєм у центрі ще далека від реалізації.
На думку аналітиків, окрім ініціативи «Пояс і шлях», глобальні політичні ініціативи Китаю супроводжуються незначними конкретними інвестиціями, на відміну від США, які, хай там як, підкріпили своє бачення світового порядку «Планом Маршалла», фінансовою системою на основі долара США, безпековими альянсами, значними обсягами глобальної допомоги та іншими формами залучення.
Дехто також ставить під сумнів, чи здатний Пекін використовувати свою силу для забезпечення світу більшої геополітичної стабільності.
Чін стверджує, що низка ініціатив, які Сі запустив протягом останніх кількох років, є «декоративними»,
тоді як у питаннях, що стосуються зон активних конфліктів, дії Пекіна визначає реальна політика.
Наприклад Китай ніколи не засуджував повномасштабне вторгнення Росії в Україну, хоча наполягав на дотриманні країнами Статуту ООН, який захищає національний суверенітет. Таку саму пасивність можна спостерігати й у питанні Ірану, де Китай мав незначний вплив на переговори щодо досягнення миру.
Цін додає, що більш пасивна політика Пекіна щодо глобальних конфліктів, можливо, добре служить Китаю. Як друга наддержава, йому не потрібно брати на себе додаткову відповідальність і він може дозволити США робити помилки, поки Китай накопичує вплив.
У довгостроковій перспективі ідея полягає у створенні міжнародної системи з елементами «тянься» — «усе під небом» — історичної концепції, згідно з якою, коли Китайська імперія була багатою, могутньою та технологічно розвиненою, інші країни природно підкорялися їй і зверталися до неї за вказівками.
Le Monde: чим корисна Путіну зустріч із Трампом і Сі, якщо вона нічого не дасть
Таким чином АТЕС пропонує саме той формат форуму, де Китай може застосувати на практиці свій підхід до гегемонії — проповідувати своє вчення про багатополярність та водночас поступово просуватися вперед у боротьбі за місце великих держав.
І байдуже, що вільне обговорення буде обмежене — за словами одного з обізнаних джерел, було скасовано навіть традиційне засідання Бізнес-консультативної ради АТЕС, після якого зазвичай відбувався брифінг лідерів держав.
«Те, як вони це організовують, — це «АТЕС з китайською специфікою. Усе зосереджено на країні-господарі», — каже один із високопоставлених іноземних дипломатів з країни-учасниці, коментуючи скорочення програми.
Видання The Guardian раніше писало, що саміт Трампа, Сі та Путіна може наблизитиподіл світу на сфери впливу. Ці троє лідерів мають амбіції змінити спосіб управління світом. Один саміт не перетворить таку ідею на реальність, але може спрямувати світ на дуже небезпечний шлях, вважає оглядач Стів Блумфілд. Про те, що стоїть за глобальною стратегією Сі Цзіньпіна, у статті ZN.UA «Сі зустрівся з Трампом: як Китай будує світ під себе» пише надзвичайний і повноважний посол України Сергій Корсунський.