Міжнародна група вчених під керівництвом Віденського університету проаналізувала давню ДНК віком понад 30 000 років.
Дослідження доводить, що в льодовиковий період люди на європейському континенті підтримували напрочуд тісні й масштабні зв’язки. Отримані результати докорінно змінюють наукове уявлення про те, що Східна та Західна Європа були ізольованими анклавами. Роботу опубліковано у виданні Science Advances.
Читайте також:
Побут давніх людей. Деревне вугілля розкрило, як неандертальці організовували простір свого табору У центрі уваги науковців опинилися представники граветтської культури, що панувала на теренах континенту приблизно 34 000−25 000 років тому. Хоча археологічні дані давно вказували на міжрегіональні контакти, попередні генетичні моделі свідчили про значну відокремленість східних і західних груп. Новий прорив став можливим завдяки поєднанню найновіших даних ДНК та аналізу генетичного матеріалу, збереженого в печерних відкладах.
Ключовим доказом стали рештки жінки з печери Істуріц на південному заході Франції, що датуються періодом близько 30 000 років тому.
Це найдавніші зразки ДНК людей сучасного анатомічного типу з цього регіону. У її геномі виявилося унікальне поєднання: окрім західноєвропейського походження, у ньому були присутні гени мешканців Центральної та Східної Європи. Генетичне моделювання показало, що злиття популяцій відбулося приблизно 32 500−31 500 років тому. Подібний генетичний профіль дослідники зафіксували й в інших зразках, що перетворює печеру Істуріц на масштабний осередок давніх мігрантів.
Провідний автор дослідження Пере Гелаберт зазначає, що такий масштабний потік генів розширює розуміння соціальної поведінки граветтської спільноти. Водночас інші популяції демонстрували дивовижну стабільність. Наприклад, аналіз ДНК із печери Чуфін на півночі Іспанії підтвердив, що місцеві західноєвропейські лінії зберігалися безперервно протягом тисячоліть.
Особою гордістю команди стало успішне вилучення ядерної ДНК безпосередньо із шарів осадових порід — зокрема, з печери Ель-Мірон у Кантабрії (Іспанія), де вік знахідок сягає приблизно 22 000 років, хоча там не виявлено жодних людських кісток чи зубів.
Керівник проєкту Рон Пінхасі наголошує, що цей метод дозволяє заповнити прогалини в даних про епохи, від яких не збереглося органічних решток. Знахідки доводять: Піренейський півострів слугував надійним прихистком під час найсуворіших похолодань останнього льодовикового максимуму.
Крім того, аналіз решток хлопчика Ostuni1b з півдня Італії показав, що його батьки належали до однієї генетичної популяції, але не були близькими родичами. Це свідчить про свідоме обмеження інбридингу в доісторичних спільнотах. Отримані дані доводять, що локальна стабільність і масштабні міграції гармонійно поєднувалися, формуючи складну й динамічну картину доісторичної Європи. У подальшому дослідницька група планує поєднати аналіз відкладень із протеомікою для вивчення взаємодії первісних людей із хижаками.
Читайте також:
Переписуючи історію. Давні люди мігрували з Африки на сотні тисяч років раніше, ніж вважалося
