Дослідники з Китайської академії наук, Університету Палацького та Університету Мандалая нещодавно виявили раніше невідомий вид жука-світляка, що зберігся в бурштині віком приблизно 100 мільйонів років.
Цей давній родич світляків, описаний у статті, опублікованій у журналі *Proceedings of the Royal Society B: Biological Sciences* має складні вусики з незвичайною архітектурою, яку раніше не спостерігали в жуків.
Читайте також:
Не ягуар і не анаконда. Вчені розповіли, хто був найстрашнішим хижаком у Південній Америці 10 млн років тому «Початковим поштовхом до дослідження став сам зразок. Це надзвичайно незвичний жук- лампіроїд із поєднанням ознак, яке раніше не було задокументоване», — розповів виданню Phys.org Ян-Да Лі, перший автор статті.
«Нашим основним завданням було описати й інтерпретувати цю морфологію, визначити її систематичне положення та розглянути в ширшому контексті різноманіття лампіроїдних у крейдовому періоді. Морфологія випливає з відповідних особливостей, проте ми розглядаємо ці висновки як інтерпретації, що ґрунтуються на анатомічних даних,
а не як початкову мету дослідження».
Лі та його колеги дослідили скам’янілість жука, що збереглася в шматку бурштину, знайденому в М’янмі (Бірмі) і датованому серединою крейдового періоду. Цей період тривав приблизно від 120 до 90 мільйонів років тому й характеризувався надзвичайно високими температурами та значно вищим рівнем моря, ніж той, що спостерігається сьогодні.
Однією з особливостей, що відрізняє світляків від інших жуків надродини Lampyroidea, є ступінь склеротизації їхнього тіла — тобто те, наскільки твердим і жорстким стає їхній екзоскелет. Жуки зі значною склеротизацією, як-от синопірофориди (Sinopyrophoridae), мають відносно тверду й жорстку структуру тіла. Види зі слабкою склеротизацією, зокрема багато світляків (наприклад, фенгодіди та рагофтальміди), мають значно гнучкіше тіло.
Дослідники порівняли анатомічні особливості скам’янілості з особливостями відомих біолюмінесцентних жуків. Вони виявили, що ступінь склеротизації є проміжним, оскільки він не був ні особливо сильним, ні особливо слабким.
«Рід Cretophengodes (Cretophengodidae) крейдового періоду,
виявлений у бурштині, демонструє проміжний стан: менш склеротизоване тіло, але відносно добре розвинений простернальний відросток, а також середньочеревну порожнину й черевні вентрити, розташовані порівняно компактно, — пояснив Лі. — Icaroramus має ці спільні з Cretophengodes характеристики, і це, разом з іншими морфологічними ознаками, підтверджує його належність до вимерлої родини Cretophengodidae».
Лі та його колеги виявили, що скам’янілий жук, який отримав назву *Icaroramus perisi*, мав характерні риси, що вирізняли його з-поміж інших відомих видів жуків. Зокрема, він мав великі й складні вусики, які, ймовірно, дозволяли йому вловлювати хімічні речовини в повітрі, зокрема феромони, що допомагало знаходити партнерів для спарювання.
Читайте також:
Кінець 30-річної суперечки. Вчені підтвердили збереження древніх органічних молекул у динозаврів
